Однією із запорук міцності НАТО є процес ухвалення рішень, який ґрунтується на досягненні консенсусу. Це означає, що усі рішення мають бути одностайними. Внаслідок цього часто виникає потреба у проведенні тривалих консультацій та обговорень, перш ніж буде ухвалене важливе рішення. Хоча сторонньому спостерігачеві така система може видатися надто повільною та громіздкою, вона має дві незаперечних переваги. По-перше, вона забезпечує дотримання суверенітету кожної з країн – членів Альянсу. По-друге, коли вже рішення досягнуто, воно користується стовідсотковою підтримкою усіх держав-членів і підкріплене готовністю його виконувати.
Постійно діючий керівний орган, що ухвалює рішення в НАТО, – це Північноатлантична рада, до складу якої входить по одному Постійному представнику від кожної країни – члена Альянсу. Постійний представник має ранг посла, а в роботі йому допомагає національна делегація у складі дипломатичного персоналу та радників з питань безпеки. Рада засідає на рівні послів щонайменше раз на тиждень, а зазвичай – ще частіше. Як правило, з періодичністю двічі на рік проводяться засідання Ради на рівні міністрів закордонних справ та оборони, а раз на два роки – на рівні глав держав та урядів.
Найвищою цивільною посадовою особою Альянсу є Генеральний секретар НАТО, який головує на засіданнях Північноатлантичної ради НАТО та сприяє досягненню консенсусу між державами-членами Альянсу. Генеральний секретар НАТО обирається з числа відомих політиків, дипломатів держав-членів Альянсу на чотирирічний термін. В управлінні діяльністю НАТО Генеральний секретар спирається на Міжнародний секретаріат, на роботу до якого направляються відомі експерти та посадовці з країн – членів НАТО.
НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишається під національним командуванням та управлінням, окрім випадків, коли країни – члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО, починаючи від колективної безпеки до нових місій, таких як миротворчість та операції з підтримки миру. Політичні та військові структури НАТО забезпечують довготермінове планування, необхідне для того, щоб національні підрозділи були здатними виконувати ці завдання, а також запроваджують організаційні заходи стосовно спільного командування, управління, тренувань та навчань.