1 січня 2026 року Україна відзначає 117-ту річницю від дня народження Степана Бандери. Для більшості українців сьогодні ім’я Степана Бандери є символом безкомпромісної і невмирущої боротьби за право української нації бути господарем своєї долі на своїй землі.
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в родині греко-католицького священика отця Андрія Бандери і Мирослави з Глодзінських в Угринові Старому Калуського повіту нинішньої Івано-Франківської області.
Степан отримав відмінну домашню освіту, яка дала йому змогу одразу вступити до гімназії, а згодом в університет. Захистити диплом він не встиг через ув’язнення. Завдяки родині й оточенню з 14-літнього віку готував себе до політичної діяльності. Уявляв та проговорював сцени допитів — намагався гартувати свої волю й тіло, щоб не виказати побратимів, які мають продовжити боротися за українську незалежність.
У 18 років Степан Бандера став членом Української військової організації (УВО), де спершу був зарахований до відділу розвідки. Але пізніше — за станом здоров’я (важкий ревматизм колін) і завдяки ораторським здібностям — він потрапив до пропагандистського відділу.
З 1928 по 1934 роки навчався на агрономічному відділі Львівської політехніки. Одночасно брав участь у діяльності «Пласту», «Просвіти» та багатьох інших патріотично спрямованих організацій. Після того, як польська влада заборонила «Пласт», активно долучився до роботи Організації українських націоналістів (ОУН) і згодом став її крайовим провідником.
Всього за кілька років йому вдалося зробити блискучу політичну кар’єру – посісти місце крайового провідника ОУН на західноукраїнських землях вже у 1934-му році. Організація суміщала широкі пропагандистські кампанії з партизанською війною проти польських окупантів.
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави німецька влада арештувала Степана Бандеру, вимагаючи відкликати цей Акт. Невдовзі було заарештовано багатьох інших керівників ОУН, проте Бандера відмовився відкликати Акт. До 1944 року він перебував за колючим дротом нацистського табору Заксенхаузен. А його рідні брати Василь та Олекса були замордовані в концтаборі Освенцим.
У середині грудня 1944 року, коли вермахт не контролював уже жодного клаптика української землі, ізоляція лідера ОУН утратила актуальність для нацистів, і Бандеру випустили з концтабору під поліційний нагляд. Нацисти запропонували йому переговори про встановлення союзницьких відносин між українським націоналістичним рухом і Німеччиною. Але вчорашній в’язень концтабору цю пропозицію відкинув.
З 1945 року Бандера брав активну участь у діяльності ОУН як її лідер, але змушений був постійно переховуватися від агентів спецслужб СРСР. 15 жовтня 1959 року його вбив агент КДБ Богдан Сташинський.
В історії українського народу ця постать у політичному сенсі й дотепер залишається живою та спричиняє безліч дискусій. І сьогодні Степан Бандера є чи не найяскравішим символом прагнення до української державної самостійності в її найбільш безкомпромісній формі.
У 1959 році американський журнал «Time», що друкувався двомільйонним накладом у Чикаго (США) і Парижі (Франція), опублікував статтю під назвою «The Partisan», проілюструвавши її фото із підписом: «Степан Бандера, професія: патріот». А далі у ній йшлося: «Майже все своє життя Степан Бандера був запаленим, фанатичним вигнанцем, відданим малонадійній справі. Цією справою була незалежність України, за яку він боровся так вперто, що радянська пропаганда прозвала всіх членів українського підпілля «бандерівцями».
Проте сьогодні ми знаємо – незалежність України не малонадійна справа, а завершений історичний факт. І Степан Андрійович недаремно поклав за це своє життя. Нині Україна воює з росією, яка посягнула на державну незалежність і окупувала частину територій. Ім’я Степана Бандери й надалі звучить у цій боротьбі: ворогів це лякає, а українців надихає.