12 листопада 2025 року виповнюється 105 років від підписання Головою Директорії УНР Симоном Петлюрою «Закону про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці».
22 січня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.
За Брестським договором 1918 року, між УНР з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого УНР було визнано як незалежну державу.
12 листопада 1920 року голова Директорії Симон Петлюра затвердив прийнятий Радою Міністрів УНР «Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці».
Закон встановлював порядок обрання глави держави на випадок його смерті, або добровільної відставки, та визнавав, що закон є чинним до часу створення нового парламенту незалежної Української держави.
Після поразки українських визвольних змагань територія УНР була анексована Польщею і радянською росією. З кінця 1920 року уряд УНР перебував в екзилі. Відтак, на підставі Законів «Про форму української влади», «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці», «Про Державну Народну Раду УНР» було створено Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. Він був повноправним представницьким органом українського народу в його боротьбі за вольності, державну самостійність, незалежність та впродовж 72-х років репрезентував Україну за кордоном.
Перебуваючи у різних державах Європи, голови Директорії С. Петлюра, А. Лівицький, В. Прокопович й інші та виконавчий орган, яким на той час була Рада Народних Міністрів УНР, продовжували здійснювати основну функцію – збереження Української держави.
Вони виконували дипломатичну місію, вели масштабну культурно-громадську, освітню, наукову діяльність, доклали чимало зусиль для збереження на світовому рівні національного імені «українці», демонстрували етнічну самобутність, засуджували терор, розгорнутий керівництвом УСРР-УРСР.
Зрештою, розпад радянського Союзу та здобуття Україною 24 серпня 1991 року незалежності поклали початок сучасної України, яка стала легітимною спадкоємницею УНР. Факт правонаступництва засвідчений 22 серпня 1992 року, коли Державний центр Української Народної Республіки в екзилі урочисто склав свої повноваження, передавши їх владі відновленої держави Україна. Уповноважена делегація на чолі з останнім Президентом в екзилі Миколою Плав’юком вручила першому Президенту України Леоніду Кравчуку «Грамоту про припинення діяльності», «Заяву про правонаступництво України від УНР», клейноди Гетьмана Мазепи, державний прапор та печатку, засвідчивши спадкоємність, неперервність існування Української держави, яка постала перед нами не 1991 року, а ще сто років тому у вирі національної революції 1917 року.
«Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, стояв на сторожі її незалежності, і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України — Києві!» — зазначив тоді Плав’юк.
І сьогодні українці продовжують боротьбу за Українську державу, за можливість бути вільними, незалежними.