«Катинський розстріл завжди буде нагадувати нам про загрозу поневолення і знищення людей і народів. Про силу брехні.
Але це також буде свідченням того, що люди і народи здатні – навіть у найважчі часи – обирати свободу і захищати правду».
(Із невиголошеної промови Президента Польщі Леха Качинського 10 квітня 2010 року під час заходів до 70-х роковин Катинського злочину)
14 листопада 2007 року, на прохання Федерації сімей Катині, Сейм Республіки Польща встановив 13 квітня Днем пам’яті жертв Катинського злочину Dzień Pamięci Ofiar Zbrodni Katyńskiej. Саме цього дня у 1943 році нацистські війська оголосили про відкриття могил польських офіцерів у лісі під Катинню. Увесь світ почув про злочин радянської влади.
1 вересня 1939 року Третій Рейх розпочав Другу світову війну, напавши на Другу Річ Посполиту. 17 вересня 1939 року, відповідно до Пакту Молотова-Ріббентропа, без оголошення війни почалося радянське вторгнення до Польщі. Червона армія зайняла східні польські землі, тобто, західнобілоруські та західноукраїнські території.
Внаслідок цього численні польські військовослужбовці та цивільні потрапили до радянського полону (історики обчислюють кількість польських військовополонених від 130 тис. до 250 тис.).
Зрештою у жовтні 1939 році їх більшу частину було розпущено по домівках, понад 40 тисяч передано німецькій стороні, а решта знайшла тимчасовий притулок у спеціально створених таборах: Старобільському (Ворошиловградська (нині – Луганська) область); Козельському (Смоленська область, рф); Осташковському Калінінська область, рф та тюрмах у західних областях України та Білорусі, території східної Польщі.
5 березня 1940 року, на підставі записки Лаврентія Берії, було прийнято рішення № П13/144 ЦК ВКП(б) про розстріл 14 700 польських військовополонених у таборах у Козельську, Старобєльську та Осташкові та 11 000 в тюрьмах НКВС на територіях західних областей України та Білорусі. «Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, непоправними ворогами радянської влади, НКВС СРСР вважає за необхідне: ... Справи військовополонених … розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання – розстрілу», «розгляд справ і винесення рішення покласти на “трійку”».
Отже, «розвантаження» Старобільського, Козельського і Осташковського таборів призвело до того, що польських військовополонених почали перевозити з метою передати їх до відомства Управлінь НКВС відповідних областей. Військовополонені вважали, що їх будуть відправляти на Батьківщину або перевезуть до нейтральної держави, бо вони часто зверталися із цим проханням до вищих органів радянської влади.
Істориками та дослідниками на основі документів, спогадів та свідчень Катинських розстрілів була відновлена хронологія тих подій 1940 року: 8 березня - групу військовополонених із 15 осіб перевезли з табору в Козельську до Смоленська; 15 березня - орієнтовна дата розстрілу в Катинському лісі частини в'язнів, привезених до Смоленська; 3 квітня – зафіксовані перші перевезення полонених з Козельська, які прибули на станцію Гняздово. Військовополонених розстрілювали в Катинському лісі, де вони були поховані у братських могилах; 4 квітня – зафіксовано перші перевезення полонених з Осташкова. Їх розстрілювали в Калініні (нині - Твер), а братські могили знаходяться в селі Мідне; 5 квітня – перші перевезення полонених зі Старобєльська. Військовополонених розстріляли в Харкові, їхні тіла кинули в ями смерті в П'ятихатках (нині – це частина міста Харків); 12 травня - останні перевезення військовополонених з таборів Козельська та Старобєльська, 14 травня – з Осташкова; протягом квітня-травня було знищено понад 11 тисяч польських полонених в Україні та Білорусі, які знаходилися у тюрмах НКВС. Донині всі місця їх розстрілу та поховання залишаються невідомими.
Деяких в’язнів під час перевезень з таборів до місць страти забирали та перевозили до табору в Павліщев Бор.
На території України зі Старобільського табору в’язнів направили до Харкова. Вже тут їх по одному заводили до камери, проводили звичайний допит, який закінчувався словами: «Можете идти». У повернутого спиною офіцера робився постріл. Розстріли відбувалися пізно ввечері або вночі. Тіла, замотані в шинелі, вантажили до автомобіля і вивозили до лісу за 10 км від центру, недалеко району П’ятихатки.
У лісі тіла польських військовополонених скидали у заздалегідь викопані ями, зроблені поблизу від похованих раніше жертв НКВС. Усього в Харківському Лісопарку поховано 3820 польських військовополонених і 2098 невинно вбитих громадян колишнього СРСР: українці – 46%, росіяни – 16%, німці – 11%, поляки – 10%, євреї – 5%, вірмени, латиші, болгари, азербайджанці, татари та інші.
Усього внаслідок злочинних дій радянської влади було вбито 21857 польських військовополонених, а саме: Катинь – 4421; Харків - 3820; Калінін (Твер) - 6311; в інших тюрмах - 7305.
У лютому 1943 року в окупованій німецькими військами Катині були знайдені місця масових поховань, розпочаті роботи по ексгумації тіл та допити свідків серед місцевих мешканців. У квітні 1943 року на запрошення німецької сторони до Катині приїжджають польські та іноземні журналісти та представники польського Червоного Хреста. 13 квітня німецькі окупаційні війська офіційно повідомили про виявлення масових поховань у Катині.
радянська влада, у свою чергу, заперечувала свою причетність до цих розстрілів та заявила, що злочин був скоєний військами Третього Рейху в 1941 році під час окупації Смоленської області.
Спроби польського уряду в екзилі з’ясувати це питання за допомогою Міжнародного Червоного Хреста призвели до того, що Радянський Союз розірвав відносини з Польщею 25 квітня 1943 року. Версія про винищення в’язнів нацистською Німеччиною поширювалася пропагандою СРСР, а разом з нею і владою Польської Народної Республіки, яка була під радянським впливом після Другої світової війни. У 1946 році радянський союз намагався включити ймовірне вбивство польських офіцерів у Катині у вересні 1941 року в обвинувальний акт проти головних німецьких військових злочинців у Нюрнберзі. У радянської прокуратури були непереконливі свідчення свідків і численні помилки/неточності: Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі не висунув німцям звинувачень у вбивстві польських офіцерів.
Усі документи про Катинський розстріл в СРСР були засекречені та приховувалися понад півстоліття. Лише 13 квітня 1990 року влада СРСР визнала, що НКВС несе відповідальність за розстріл польських офіцерів у Катині. Президент Польщі Войцех Ярузельський отримав від президента СРСР Михайла Горбачова деякі документи НКВД за 1939-1940 роки щодо польських військовополонених, так звані вивізні списки в’язнів Козельська та Осташкова та список в’язнів Старобєльська. 14 жовтня 1992 року Президент росії Борис Єльцин передав Президенту Польщі Леху Валенсі копію документа від 5 березня 1940 року з рішенням розстріляти польських військовополонених з таборів Козельськ, Старобєльськ і Осташков. Згодом російська влада зупинила процедуру розсекречення матеріалів та закрила до них доступ історикам та дослідникам. Також залишаються закритими документи і білоруських архівів.
6 травня 1994 року в Києві українська прокуратура передала польському прокурору Стефану Снєжку список із 3435 імен польських громадян, убитих, ймовірно, внаслідок наказу від 5 березня 1940 року. Протягом 1991-1996 років у Харківському Лісопарку тривала ексгумацій тіл.
16 квітня 2012 року Європейський суд з прав людини у своєму рішенні назвав Катинський розстріл «військовим злочином, скоєним владою СРСР».
У 1989 році в Польщі родичі загиблих почали створювати громадські організації «Катинські родини», які об’єдналися у Всепольську федерацію. Неурядова організація об’єднала активістів катинських сімей з усієї країни, з метою вшанування пам’яті жертв Катинського розстрілу. Завдяки наполегливості цих людей, які прагнули справедливості та вшанування пам’яті своїх близьких, у 2020 році були відкриті польські військові цвинтарі у Харкові (17 червня), Катині (28 липня), Мідному (21 вересня), а 2 вересня 2012 року в Биківні (Київ) - після того, як було доведено, що це місце поховання тіл жертв Катинського розстрілу з «українського списку», які були вбиті в різних тюрмах.
Після відкриття та освячення до 60-ї річниці Катинського розстрілу, за рахунок коштів, виділених на ці цілі Урядом Республіки Польща при підтримці катинських громад і родин з усієї Польщі, польського військового цвинтаря у Катині, він став місцем проведення офіційних меморіальних заходів за участю вищих посадових осіб Польщі та росії.
10 квітня 2010 року, з нагоди 70-х роковин Катинського розстрілу, були заплановані масштабні меморіальні заходи за участю Президента Польщі Леха Качинського. Літак із польською делегацією вилетів з аеропорту Варшави та мав приземлитися в аеропорту Смоленськ-Північний (рф), а звідти члени делегації повинні були виїхати на машині до Катині. Однак о 08.41 літак розбився біля аеропорту. Загинули всі, хто знаходився на борту: 89 членів делегації і 7 членів екіпажу Ту-154М. Серед загиблих членів делегації були: президент Лех Качинський з дружиною Марією, останній президент Республіки Польща у вигнанні Ришард Качоровський, керівники польських державних установ, представники Сейму, Сенату та Війська Польського, канцелярії президента, Катинських родин, духовенства, співробітники Бюро державної охорони та супроводжуючі особи.
У Польщі було оголошено національний траур до 18 квітня. Цього дня президентське подружжя Лех і Марія Качинські були поховані в склепі Вавельського собору, похорони жертв Смоленської катастрофи проходили до 28 квітня.
З 2010 року російська влада, наслідуючи радянську, не давала можливості всебічно і неупереджено розслідувати причини катастрофи, багато матеріалів були засекречені або змінені. Також припиняється й розслідування фактів при розстріли польських військовополонених та цивільних громадян у 40-х роках минулого сторіччя.
З 2014 року російські окупаційні війська на території України, повторюючи дії радянського НКВС, вбивають, розстрілюють, катують, знищують українських військових та мирних мешканців та всіляко намагаються приховати свої злочини. Вже всесвітньовідомими стали розстріли та масові поховання у Бучі, Ізюмі, Лимані та інших населених пунктах, які звільнила українська армія. 10 квітня 2023 року під час засідання Ради Безпеки ООН постійний представник Польщі посол Кшиштоф Щерський у своєму виступі пов’язав воєнні злочини, скоєні російськими військами в Бучі та Ірпені, із великою польською національною трагедією, коли за наказом сталіна НКВС розстріляв більше 20 тисяч кращих представників Польщі в Катині.
Усі злочини російського путінського режиму ретельно фіксуються, за все настане розплата і винні будуть засуджені.
Пам’ятаємо!
Cześć Ich pamięci!