23 червня 1892 року була заснована одна з найстаріших науково-дослідних установ країни – Велико-Анадольську дільницю Особливої експедиції Лісового департаменту під керівництвом професора Василя Васильовича Докучаєва.
Проект дослідних робіт експедиції містив такі завдання: створення насаджень у степу по найбільш відкритих просторах у вигляді захисних смуг;
створення лісу на невгіддях;
заліснення балок;
закріплення ярів та берегів річок;
створення промислових насаджень, у тому числі садів; облаштування водойм;
регулювання степових річок.
Перелік робіт включав зрошення, облаштування дослідних сільськогосподарських ланів, реставрацію первинного степу, дослідження природного заліснення у степах та інше. Прикінцевою метою діяльності експедиції було визначення стратегічних шляхів і розробка методів запобігання руйнуванню природної основи агрокультури – найродючіших чорноземів Степової зони.
Реалізації проєкту заліснення степу передувала екологічна катастрофа – безпрецедентні по силі посухи й пилові бурі наприкінці ХІХ століття. Під час сильних пилових бур орний шар ґрунту видувається на глибину, яка часто перевищує глибину закладення насіння, у багатьох місцях навіть оголюється підґрунтя. Особливо катастрофічною була пилова буря 1892 року, яка внаслідок знищення природного рослинного покриву призвела до масштабного руйнування родючих чорноземів на орних землях, загибелі врожаю.
До налагодження роботи ділянки долучилися найкращі науковці та фахівці того часу в галузі лісництва, ботаніки, метеорології, орогідрографії, геології ґрунтів та гідрології, гідротехніки, геоботаніки та фенології. Детальний проект системи полезахисних смуг та організації території дослідних полів у 1894 році розробив Петро Федорович Бараков. Першим завідувачем Велико-Анадольської дільниці (1892–1904 роки) був Георгій Миколайович Висоцький. Під його керівництвом було створено систему із 45 лісових смуг, які й нині є гордістю агролісомеліоративної науки та об’єктом світового значення.
У 1899 році Велико-Анадольська дільниця експедиції була реорганізована в Маріупольське дослідне лісництво, зараз – це Державне підприємство «Маріупольська лісова науково-дослідна станція».
На території станції ростуть найстаріші штучні лісові насадження в Україні (лісові масиви, полезахисні смуги та балкові насадження, створені у
1893–1965 роках), які є унікальним прикладом створення стійких та високопродуктивних лісових культур у Степу, мають велике природоохоронне значення в умовах сучасного техногенного ландшафту, сприяють збагаченню видової різноманітності рослинного світу регіону.
Створені на місцезростаннях різнотравно-типчаково-ковилових степів, за своє довголітнє існування штучні насадження набувають рис природного лісу з властивими йому процесами саморегуляції та самовідтворення. Заповідне урочище «Маріупольська лісова дача» було включено до складу природно-заповідного фонду рішенням виконкому Донецької обласної Ради народних депутатів від 11 березня 1981 року № 155 з метою збереження унікального лісоаграрного комплексу у зв’язку з його великим науковим, природоохоронним, лісознавчим, історико-культурним, естетичним значенням.
Вже 130 років на Маріупольській ЛНДС триває широкомасштабний експеримент, започаткований Докучаєвською експедицією, щодо цілеспрямованої трансформації порушених степових ландшафтів у лісові та лісоаграрні. Серед основних напрямків сучасних наукових досліджень станції є:
удосконалення системи рубок у лісах України на засадах наближеного до природи лісівництва;
розроблення методики оцінювання меліоративних функцій полезахисних лісових смуг та насаджень, створених на об’єктах лісової рекультивації;
оцінка сучасного стану лісів Донецької області, в тому числі у складі природно-заповідного фонду, розробка і впровадження рекомендацій щодо ведення лісового господарства в них, дослідження особливостей і закономірностей сучасного лісотворного процесу в штучних та природних лісах степової зони України;
розробка та впровадження наукових засад оптимізації асортименту декоративної дендрофлори для Степової зони України, відпрацювання технологій розмноження та вирощування садивного матеріалу місцевого походження лісових та декоративних шпилькових і листяних деревно-чагарникових видів для потреб лісорозведення, озеленення, благоустрою;
дослідження сучасного стану та перспектив інтродукційної оптимізації штучних дендроценозів Степової зони України, рукотворних лісових і лісоаграрних комплексів, забезпечення їх збереження та раціональну експлуатацію.