Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року № 431/2007 щорічно у третю неділю травня відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.
Цього дня по всій Україні віддають шану жертвам політичних репресій. Традиційно в цей день українці вшановують пам’ять тих, кому зламали долі сили, що намагалися знищити Україну, українців та українську культуру.
Політичні репресії розпочалися з першої спроби встановлення радянської влади в Україні – на початку 1918 року. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавалися у спеціальні дитячі будинки. Найстрашнішим для України став «Великий терор» 1937-1938 років.
2 червня 1937 року було прийнято постанову політбюро цк вкп (б) пб-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 року вийшов наказ нквс срср № 0044, який поклав початок масовим репресіям.
Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681 692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн осіб було відправлено до таборів.
Терор мав цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по селянству.
За оціночними даними архівних матеріалів Служби безпеки України, в Україні було заарештовано понад мільйон осіб, 545 тис. з них засуджено, у т. ч. щонайменше 140 тис. розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України виселено 2 млн 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.
Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї, представники інших національностей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Місця поховань ставали режимними об’єктами кдб, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений. Таким чином радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів.
Справжнє державне визнання злочинів комуністичного режиму відбулося лише після відновлення незалежності України. У 1991 році Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», а у вересні 1992 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про програму «Реабілітовані історією», щоб зібрати інформацію про кожного необґрунтовано засудженого у період з 1917 до 1991 року, а також детально вивчити репресії в срср. Спочатку планувалося випустити 25 книг – по одній на кожну область України. Однак ті дослідники, які взялися за цю роботу на початку 90-х, не могли й уявити, якими були масштаби того, що відбулося.
На цей час іменний список репресованих на території України та архівні матеріали про каральну машину срср – це понад 100 величезних томів. Так, у Донецькій області, де репресії торкнулися найбільшої кількості людей на всій території України, для опису репресій знадобилося дев’ять томів…
З початком повномасштабного вторгнення росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилося в історії. Але ідеологічні спадкоємці срср у путінській росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Лиман, Святогірськ, Маріуполь, Ізюм, Бучу, Ірпінь, Гостомель, Херсон, та враховуючи відомості, які надходять з окупованих територій, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських терористів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.