Щороку 2 серпня відзначається Міжнародний день голокосту ромів. Саме у ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в нацистському таборі смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцим) було повністю знищено так званий «Циганський табір». За одну ніч в газових камерах загинуло близько 4 300 ромських дітей, жінок та чоловіків. За різними підрахунками, загалом у світі впродовж війни було знищено приблизно 200 тисяч представників цієї національності. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 8 жовтня 2004 р. № 2085-IV «Про відзначення Міжнародного дня геноциду ромів» Міжнародний день пам’яті про нацистський геноцид ромів в Україні відзначається на державному рівні.
Нацисти розпочали і здійснювали геноцид ромів не у вакуумі. Те, що суперечило усталеним стереотипам, наприклад, внесок у розвиток культури або наявність осілих громад, – ігнорували. Нацисти використали та посилили ці упередження. Після приходу до влади вони поступово ізолювали ромів, позбавляючи їх прав, доступу до освіти та заробітку. Наприклад, ромські артисти й музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Безробіття серед ромів, яке зростало через обмеження, нацисти видавали за доказ того, що роми є «асоціальними». Їх могли доправити до концентраційних таборів. Унаслідок Нюрнберзьких законів 1935 року були заборонені шлюби між німцями і так званими «чужинцями».
Того ж року ромів у великих містах почали примусово переселяти в спеціальні «табори». В указі Кримінальної поліції Третього Райху від 8 грудня 1938 року йшлося про необхідність «остаточного розв’язання циганського питання», яке випливає «з самої природи цієї раси».
За приблизними оцінками, у межах сучасної України загинуло близько 24 тисяч ромів. Підрахунки втрат на окупованій німцями частині України у порівнянні з переписом населення 1939 року дають підстави вважати, що на цій території були вбиті мало не всі роми, які проживали тут до війни, – понад 12 тисяч осіб. Ще понад 12 тисяч загиблих були не місцевими, а депортованими в Україну (до Трансністрії) з Румунії. Втім, навіть ця оцінка є попередньою, адже вона ґрунтується лише на тих випадках вбивств, що були зафіксовані, проте немає даних про загиблих на примусових роботах, у таборах-гетто.
У 1941 році в Бабиному Яру розстріляли 5 ромських таборів, які розташовувалися біля Києва. На місці масових розстрілів мирних ромів на території Національного історико-меморіального комплексу «Бабин Яр» встановлений пам’ятник «Ромська кибитка»
Катастрофа Голокосту не оминула й Донецьку область. Наймасовішими місцями знищення ромів в області є Бахмут: в березні-квітні 1942 року зондеркомандою 4b у колишній гіпсовій шахті знищено 200 ромських сімей (900 осіб), та Маріуполь: в 1942 році тут було вбито щонайменше 40 осіб.
Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.
Навіть після поразки нацизму та міжнародного трибуналу над нацистськими злочинцями, дискримінація ромів, зокрема і в німецькому суспільстві, тривала. На жертв перекладали вину за злочин. Наприклад, було розповсюдженим бачення, що причина переслідування ромів полягала не в системній расовій політиці нацистів, а в «асоціальній поведінці» самих ромів. У це складно повірити, але ще в 1970-х роках Ґісенський університет висував теорію, що планомірного знищення ромів не було, вони стали випадковими жертвами поганих санітарно-гігієнічних умов. Щоб змінити ситуацію, потрібні були зміна поколінь та активна позиція і громадський рух на захист своїх прав серед самих ромів. Істотно ситуація в Німеччині змінилася лише після тижневого голодування чоловіків-ромів на території меморіалу в колишньому концтаборі в Дахау у 1980 році, яке набуло міжнародного розголосу. Через два роки канцлер ФРН Гельмут Шмідт офіційно визнав переслідування ромів расизмом.
І лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид — Пам’ять — Надія» 2 серпня було встановлено, як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.
За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію й самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія – складовою нашої спільної національної пам’яті.
Сьогодні, у роковини жахливого злочину проти людяності - «Пораймосу», що в перекладі з ромської означає «Знищення» - ми віддаємо шану пам’яті життів сотень тисяч ромів, які були закатовані у період безпрецедентної аморальності та жорстокості нацистів. Цей злочин нагадує нам про важливість боротьби з усіма формами геноциду. Знищення націй і руйнування їхніх ідентичностей було метою нацистського і сталінського режиму тоді, а рашистського – сьогодні.