9 (22) січня 1918 року – Українська Центральна Рада ухвалила Четвертий універсал, яким було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Ухваленню цього важливого документа передувала низка подій.
Наприкінці грудня почався загальний наступ радянських військ проти Української Народної Республіки. Більшовицького удару один за одним зазнали великі промислові центри України: Катеринослав, Олександрівськ, Полтава, Харків, Одеса. Чотирма фронтами російсько-більшовицькі війська наступали на Київ (з півночі, північного сходу, від Чорного моря, від Полісся). Цей наступ був добре завуальований: він ішов під егідою більшовицької «Харківської Республіки», зовні це виглядало так, ніби українці б’ються поміж собою.
Для дедалі більшого кола українських політиків ставало зрозумілим, що перебудувати росію на федеративних засадах не вдасться, що прагнення до автономії в складі росії не виправдало себе. Зростало прагнення до повного розриву з російським центром.
До цього ж підштовхували і зовнішні обставини, пов’язані з прийняттям Брестського миру. Становище української делегації в Бресті, де відбувалися мирні переговори, ускладнювалося тим, що III-й Універсал (листопад 1917 року) проголосив Українську Народну Республіку, але в федерації з росією. Тепер, у Бресті, Лев Бронштейн-Троцький та представники деяких європейських держав посилалися на те, що підписувати її може лише суверенна, не залежна ні від кого держава. Тоді Центральна Рада вирішила прискорити проголошення самостійності України.
З контексту подій зрозуміло, що невідкладне декларування суверенітету Української Народної Республіки було необхідним для замирення з державами Четверного союзу на переговорах у Бресті й отримання від них збройної допомоги для відсічі більшовицької агресії.
Здійснити рішучий крок з проголошення Четвертим Універсалом самостійності Української Народної Республіки Центральна Рада наважилась після того, як пересвідчилась у підтримці ідеї незалежності України як з боку суспільства, так і з боку низки ключових під той час іноземних країн.
На міжнародній арені успіх забезпечили дипломати, делегація яких успішно вела мирні переговори з державами Четверного союзу в Бресті. До того часу українська делегація вже мала певність щодо готовності Центральних держав (насамперед Німецької імперії й Австро-Угорщини) визнати незалежність України й надати їй військову підтримку.
Всередині ж країни головною опорою української незалежності стали національно свідомі українські військові, які спонукали політиків до проголошення самостійності, гарантуючи сприяння та захист.
Внаслідок таких обставин з’явився IV Універсал Української Центральної Ради. Обговорення тексту Універсалу тривало з 22 (9) по 24 (11) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Голосування за його ухвалення відбулось вночі з 24 на 25 січня (з 11 на 12 січня за старим стилем) 1918 року.
25 (12) січня 1918 року, в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні Малої Ради, текст IV Універсалу проголосив М. Грушевський, наголосивши попередньо на двох мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну».
IV Універсалом Українська Народна Республіка проголошувалась незалежною суверенною державою. Документ став вінцем процесу складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.
Попри те, що втілити положення Універсалу в повному обсязі не вдалося через подальші події (повалення влади УЦР, гетьманат, подальша боротьба), він закріпив ідею незалежної України в національній свідомості, що стало підґрунтям для подальшої боротьби за незалежність.