Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться через Киів, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами.
Симон Петлюра
Наприкінці травня Україна вшановує пам’ять Симона Петлюри. 22 травня виповнюється 147 років від дня його народження, а 25 травня – 100 років з часу загибелі від рук московського агента.
Упродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність словом: як журналіст, арткритик, редактор провідних українських журналів. У найсуворіші часи російської цензури організовував нелегальні друкарні. А на шлях революційної журналістики став завдяки пісні. Коли 1901 року на Шевченківські свята в Полтаву, де Петлюра навчався в духовній семінарії, приїхав Микола Лисенко, залюблений у музику семінарист запросив композитора послухати, як семінарський хор під його орудою виконує кантату Лисенка «Б’ють пороги» на слова Тараса Шевченка. На несанкціонований концерт увірвався ректор семінарії, звинуватив Лисенка в «мазепинской интриге», а Петлюру відрахували з останнього курсу семінарії.
У 1902 році Симон Петлюра переїхав на Кубань, де з однодумцями заснував нелегальну друкарню, щоб розповсюджувати революційні відозви до населення. Там він почав журналістську кар’єру. Перші публікації надсилав до львівського «Літературно-наукового вісника». Писав здебільшого про культуру: про освіту й театр, археологічні знахідки, кубанські експедиції Олександра Кошиця. Критикував російську церкву як інструмент русифікаторської політики царату.
У 1905 році Симон Петлюра переїздить до Львова, де працює співредактором часописів Революційної української партії «Селянин» і «Праця». У 1906 році в Санкт-Петербурзі редагує журнал «Вільна Україна». У 1907 році стає секретарем газети «Рада» в Києві. Окрім суспільно-політичної публіцистики, Петлюра пише рецензії на українські й зарубіжні книжки, публікує музичні й театральні огляди, друкує ювілейні присвяти діячам культури.
У 1910 році вже відомий журналіст переїздить у Москву, де очолює друковану трибуну українства в серці ворожої імперії — журнал «Українське життя». Упродовж 1912‒1916 років як редактор видання працює з найкращими українськими авторами. Сам пише, знову багато про культуру. У 1914 році готує цілий номер до 100-річчя Тараса Шевченка. Коли 1917 року Петлюра знову повертається до Києва й очолює військове міністерство УНР, і тут не забуває про культуру. В одній із відозв до населення просить громадян жертвувати гроші на закупівлю української літератури на фронт.
Водночас Петлюра був одним із фундаторів українських збройних сил. Його досвід українізації армії та переконання, що державність неможлива без сильного війська, є засадничими для сучасної України. На відміну від деяких сучасників, які вірили в міліційні формування, Петлюра наполягав на регулярній армії для відбиття більшовицької загрози.
У грудні 1917 року більшовицька росія почала загарбницьку війну проти Української Народної Республіки (УНР). В останній день 1917 року на знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови Генерального Секретаріату Винниченка Петлюра вийшов зі складу уряду, а вже на початку січня 1918 року очолив Гайдамацький Кіш Слобідської України. У Києві з добровольців Другої піхотної юнацької школи сформував курінь чорних гайдамаків (до 150 вояків), який увійшов до складу Кошу.
На чолі гайдамаків воював проти більшовицьких військ. Бойове хрещення відбулося на Полтавщині в боях за Гребінку. Згодом Кіш долучився до придушення січневого більшовицького заколоту в столиці. Петлюра взяв участь в оборонних боях у Києві проти навали більшовицьких військ Михайла Муравйова.
19 грудня 1918-го року українська армія увійшла в Київ. Почалося відновлення республіканського устрою та УНР. 22 січня 1919 року відбулося урочисте проголошення універсалу Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. У цей час більшовицька росія вдруге почала збройну агресію проти України. 11 лютого Симон Петлюра очолив Директорію. У важких внутрішніх і зовнішніх умовах 10 місяців він очолював збройну боротьбу Армії УНР проти червоної та білої армій. За цих обставин багато уваги приділяв переговорам із представниками Антанти, Румунії, Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею українські війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. У жовтні 1920-го Польща уклала перемир’я з радянською росією. Війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.
У 1921 році Симон Петлюра вимушено покинув терени України. Проте не відмовився від політичної боротьби за незалежність УНР.
Всюди, де перебував, Головний Отаман займався публіцистикою, а головне – керував урядом на еміграції. Еміграційний уряд Української Народної Республіки постав 1921 року в Польщі, потім зазнавав різних трансформацій, доки у 1924-му році в Парижі дістав назву Державний центр УНР. Центр спрямував зусилля на те, щоб держави світу визнали його і надавали матеріальну, моральну, військову підтримку, передусім розвідувальним, військовим, інформаційним акціям проти комуністичного режиму. Завдяки організаційним талантам Петлюри Державний центр УНР перетворився на осередок довгої боротьби українського народу за національну державу.
25 травня 1926-го року в Парижі Симон Петлюра був убитий більшовицьким агентом Самуїлом Шварцбартом. Поховали Головного Отамана 30 травня на паризькому цвинтарі Монпарнас.
Історики проводять прямі паралелі між подіями 1917–1921 років та сучасною Війною за Незалежність України. Петлюра став символом опору московському експансіонізму – саме за це радянська пропаганда десятиліттями намагалася очорнити його ім’я, перетворивши термін «петлюрівщина» на тавро.
Петлюра працював над розвитком національної самоідентифікації через літературу, театр та журналістику. Він розумів важливість культурного фронту та просування українського питання у Європі, що є критично важливим і в сучасних реаліях інформаційної війни.
Постать Симона Петлюри сьогодні — це не лише про минуле, а про уроки збереження державності, необхідність єдності та роль армії як гаранта свободи.