Після проголошення незалежності Української Народної Республіки перед керівництвом країни постало багато питань, пов’язаних із затвердження державних символів, встановленням міжнародних відносин, формуванням збройних сил та інших структур спрямованих на захист держави, врегулюванням земельних відносин, формуванням закладів культури, освіти тощо.
У березні 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки звернулась до питань використання української мови, хоча робота щодо цього розпочалась у 1917 році. Саме 12 березня 1917 року Центральна Рада ухвалила рішення, що мовою публічного звернення першого українського парламенту має бути українська. Слід зазначити, що серед чиновництва і делегатів Центральної Ради далеко не всі володіли українською мовою. Історик Таїсія Зарецька повідомляла факт, що деяких з них української мови навчали… поляки: журналісти газети Dziennik Kijowski, що тоді виходила в Києві.
17 січня 1918 року Центральна Рада УНР в Києві видала «Головні правила українського правопису», який був упорядкований у попередньому році. Його доповнена й упорядкована редакція «Найголовніші правила українського правопису» буле видана у 1921 році. Цей правопис отримав статус першого українського академічного правопису та став основою для складання всіх наступних правописів.
Центральною Радою були вжиті заходи щодо впровадження української мови у школах, відновлення видання книжок тощо. Однак, за словами кандидата історичних наук, дослідника національно-визвольного ХХ сторіччя, Олександра Кучерука: «У ту революційну добу не було потреби нормувати те, що українська мова є офіційною мовою держави. Якогось конкретного закону про мову не було. Але з часом виникла потреба у формальному ухваленні української, як мови діловодства. Це була відповідь тим силам, які ще пручалися визнавати державну мову. З міст приходили звернення, що хтось відмовляється користуватися українською, каже, що немає закону, який би змушував користуватися нею».
Тож, 23 березня 1918 року Центральна Рада оголосила українську мову мовою діловодства. Згодом була прийнята низка документів, відповідно до яких службовці мали обов’язково володіти українською мовою. Це був один з основних кроків щодо посилення ролі української мови в незалежній Україні.
Наступного дня Генеральний секретаріат Центральної Ради ухвалив Закон, в якому закріплювався виключний статус української мови в бізнесі.
Пізніше пункт про державний статус української мови було відображено і у проєкті Конституції Української Держави, розробленому за Павла Скоропадського.
Лише 1 січня 1919 року Радою Народних Міністрів Директорії Української Народної Республіки було затверджено Закон про державну мову в Українській Народній Республіці. Українська мова ставала обов’язковою для вжитку в армії, флоті, всіх урядових і загальногромадських публічно–правових установах.