24 лютого 2026 року виповнюється чотири роки від початку повномасштабної агресивної війни, яку російська федерація розв’язала і веде проти України та Українського народу з грубим порушенням норм міжнародного права, вчиняючи воєнні злочини та злочини проти людства, із застосуванням методів терору та актів геноциду щодо українців.
Загалом війна за Незалежність України триває вже дванадцять років, з 19-20 лютого 2014 року – перших актів збройної агресії проти мирних громадян у центрі української столиці та перших зафіксованих перетинів державного кордону України російськими збройними силами через Керченську протоку 20 лютого 2014 року.
Впродовж восьми років, що передували лютому 2022-го, путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна». Але повномасштабна збройна агресія проти України і розв’язання росією першої в XXI столітті континентальної війни в Європі остаточно зірвали маску з агресивного путінського режиму, що з 2014 року прикидався «миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України.
24 лютого 2022 року близько 4-ї години російські ракети атакували українські аеродроми та військові об’єкти по всій Україні, почалося відкрите збройне вторгнення росіян із території Білорусі та тимчасово окупованого Криму. Війна за Незалежність України, розпочата рф у 2014-му, перейшла в нову гостру фазу.
У перші місяці війни світ вражали факти, коли жителі міст у Харківській чи Чернігівській областях виходили на вулиці та площі, без зброї зупиняючи російську військову техніку. Коли в окупованих Херсоні, Енергодарі, Мелітополі більше місяця не припинялися акції протесту під українськими прапорами. Коли кияни чи одесити збирали пляшки і наповнювали їх коктейлями Молотова. Коли люди голіруч захоплювали окупантів, бронетехніку, зброю і здавали все це ЗСУ. Таких прикладів боротьби й героїзму українських цивільних чимало.
Не маючи спроможності перемогти на полі бою, російська держава-терорист вдається до варварських обстрілів українських міст та критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак були націлені на цивільні об’єкти. Руйнуючи нашу енергетику, російські терористи прагнуть спричинити в Україні гуманітарну катастрофу та суспільний хаос, знищити економіку та позбавити міста життя.
Війна загартувала й згуртувала нас. Нині нас об’єднують пам’ять про загиблих, спільний біль і спільна відповідальність, прагнення помститися за всіх убитих та закатованих ворогом. Щоб вижити, у нас є лише один вихід – Перемога.
За майже чотири з половиною тисячі днів війни за Незалежність України стало очевидно, що в історичному та ідеологічному дискурсі це вже не «спринт», а затяжний «марафон». Не окреслена чіткими рамками битва між двома супротивниками, а тривала боротьба, що може мати непередбачуваний розвиток та безумовно вплине на розвиток людської цивілізації загалом. Вона підкреслила розрив між демократичними системами та авторитарними режимами, виявивши крихкість сучасного міжнародного правопорядку.
Ці справді незламні чотири роки боротьби, віри та єдності Україна не лише вистояла, а й стала суб’єктом, який змінює світовий порядок. Роль України у формуванні нової архітектури безпеки Європи та реформуванні міжнародних інституцій (зокрема ООН), де старий порядок названо кризовим, зумовила нове звучання «дипломатії неможливого».
Героїчний опір українців – це не лише боротьба за фізичне виживання Українського народу та свободу країни. У цій війні Україна захищає свій європейський вибір, свої ідентичність і цінності як частину європейських.