26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції у цей день о 01 год. 25 хвилин стався вибух. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу.
На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.
На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки.
Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок руйнування четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи. Найбільше від радіації постраждали Білорусь та Україна. Радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
Радянська влада робила все, щоб приховати від світу наслідки катастрофи.
Із 26 квітня до 6 травня тривав найбільш інтенсивний викид радіоактивних речовин з пошкодженого реактора — десятки мільйонів кюрі (одиниця радіоактивності) на добу.
27 квітня різке зростання радіаційного фону зафіксували в Данії та Швеції, після чого шведська влада звернулася до Москви із вимогою надати пояснення.
Два дні світ нічого не знав про вибух. Тільки ввечері, 28 квітня, в телепрограмі «Врємя» ведуча сповістила між іншим про те, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія внаслідок якої один з реакторів пошкоджено, що постраждалим надається допомога і створена урядова комісія. Таке лаконічне повідомлення мало створити ілюзію незначної аварії та що ситуація контролюється, тож немає підстав для хвилювання.
У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160.
Натомість у радіоактивному Києві, щоб показати світові, що, мовляв, нічого не сталося, 1 травня на святкову демонстрацію вивели тисячі людей, в тому числі і дітей.
1 травня 1986 року о 10:00 на Хрещатику та на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) розпочалась святкова хода. Москва наголошувала на тому, що керівники міністерств та відомств, депутати Верховної Ради СРСР обов’язково мають прийти з сім’ями, щоб власним прикладом показати — немає причин для хвилювання. Радіаційний фон в той час вже перевищував норму у 500 разів. Попереду колони демонстрантів йшла молодь в українських національних костюмах, позаду — діти.
Після святкування люди почали потрапляти до лікарень з ознаками променевої хвороби.
Чорнобильська трагедія стала наслідком управління неефективної тоталітарної машини.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих.
Зараз росія, яка ховає за сімома замками архівні документи та боїться історичної правди, окупувала Запорізьку атомну електростанцію – найбільшу в Європі та своїми діями погрожує новою ядерною катастрофою.
У ніч з 13 на 14 лютого, 2025 року близько 01:50, команда МАГАТЕ на Чорнобильському майданчику почула вибух із боку нового безпечного конфайнменту, який захищає залишки реактора № 4 колишньої Чорнобильської АЕС. Російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною врізався в дах конфайнменту. Це укриття Україна будувала разом з іншими країнами Європи та світу, разом з Америкою – з усіма, хто хоче справжньої безпеки для людей. «Єдина держава у світі, яка може атакувати такі об'єкти, окуповувати територію атомних станцій та вести бойові дії, взагалі не рахуючись із наслідками, – це сьогоднішня Росія. І це терористична загроза всьому світові», - зазначив президент України.
Цей терористичний акт ще раз демонструє жорстокість Кремля та його байдужість до людських життів. Удар по укриттю, що береже від радіаційної загрози, це виклик усьому світу.
Сьогодні рівно 39 років але процес осмислення того, що відбулося в Чорнобилі у 1986-му, 2025-му, триває. Ці памʼять і розуміння важливі не тільки для України. Вони важливі для всього світу.
У цей день людство вшановує пам’ять жертв радіаційних катастроф, а також мужність, самовідданість і професіоналізм персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, медиків, учених, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.