26 квітня виповнюється 38 років від аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Скоро чотири десятиліття, як роковини Чорнобиля слугують свідченням і нагадуванням, чим насправді була радянська дійсність та яку ціну заплатили країни й народи, що вимушено стали її частиною. А з ними – і Європа.
Чорнобиль показує, які наслідки можуть бути, коли:
влада надає більшого значення прописаним на папері планам і бюрократичним процедурам, «підганяючи» показники під очікування, ніж реальності;
державні структури наскрізь пронизані брехнею і пристосуванством;
немає відкритості й довіри у стосунках між владою і суспільством;
у пріоритеті не людина, її життя і здоровʼя, а міфічні показники чи «імідж держави».
«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Повідомлення, насправді, не відображає справжніх масштабів трагедії. – От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован». На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 осіб персоналу.
1 травня 1986 року комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.
Процес осмислення того, що відбулося в Чорнобилі у 1986-му, триває. Ці памʼять і розуміння важливі не тільки для України. Вони важливі для всього світу. З 2017 року документи Національного архівного фонду, які стосуються аварії на Чорнобильській АЕС, включені до міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Памʼять світу».
Водночас, як розповідає дослідник Чорнобильської катастрофи Олег Бажан, основний масив архівних документів про аварію залишився у москві – й він досі засекречений.
Із Чорнобильської аварії почався розпад радянського союзу. Приховування владою правди про факт катастрофи і її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим, похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.
Спроби кремля приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. А вже невдовзі – побудована на брехні імперія впала.
Зараз країна-агресор, яка ховає за сімома замками архівні документи та боїться історичної правди, окупувала Запорізьку атомну електростанцію – найбільшу в Європі, та своїми діями погрожує новою ядерною катастрофою.
Роковини Чорнобиля – нагода привернути увагу до ще однієї болючої теми. Два роки тому, з 24 лютого до 31 березня 2022 року, Чорнобильська АЕС була окупована російськими військами. Відходячи з Чорнобильської зони, росіяни захопили в полон 169 нацгвардійців – їх вивезли у бік Білорусі. Україні вдалося повернути з полону лише декого з них.
Поводження росіян на окупованій ЧАЕС два роки тому тому шокувало невіглаством щодо того, на якому обʼєкті вони перебувають. Вона виразно засвідчила, чим урешті обертається незнання і спотворення історії.
Для всіх нас 26 квітня є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії. Загалом у ліквідації аварії взяли участь понад 600 тис. людей. Точна кількість жертв та постраждалих невідома і досі. Тому Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч українців.