30 років тому, 28 січня 1992 року, Постановою Верховної Ради України № 2067-ХІІ було затверджено Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, основ державотворення, історії та сьогодення. Затвердження синьо-жовтого Державного Прапора України стало продовженням багатовікових традицій українського народу.
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті.
На Наддніпрянщині, після революції 1905–1907 років, жовто-сині стали загальновизнаною українською символікою.
25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.
31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація. Тисячі солдат-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами.
18 травня 1917 року в Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на який делегація з Петрограду передала синьо-жовтий прапор із гаслом на ньому: «Хай живе національно-територіальна автономія». Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ – полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше – на есмінці «Завидний» з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.
У листопаді 1917 року в Бахмуті, над будинком повітової земської управи, було піднято український прапор.
Офіційно синьо-жовтий стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР: «Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах». 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці Української Держави зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін».
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила «Закон про державний прапор Української Народної Республіки», який був жовто-блакитним.
За гетьмана Павла Скоропадського порядок кольорів було змінено. На блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.
Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий.
Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. У листопаді 1928 року до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий стяг із написом «УВО». На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».
У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором. Улітку 1941-го національні стяги майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення Української Держави.
У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», які зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КДБ їх було викрито. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві.
У 1990 році вперше за часи радянського тоталітарного режиму синьо-жовтий стяг підіймають над урядовими будівлями. 14 березня – у місті Стрий було піднято український національний (синьо-жовтий) прапор над адміністративною будівлею – міськвиконкомом; 23 березня - над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня - урочисто піднятий над Київською міською радою; 1 жовтня - прапор вперше внесено у стіни парламенту.
24 серпня 1991 року після прийняття Акту проголошення Незалежності України за ініціативи В’ячеслава Чорновола група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор, з яким українці стояли на барикадах біля Верховної Ради Росії, у сесійний зал Верховної Ради.
4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України.
18 вересня 1991 року – президія Верховної Ради ухвалює постанову «Про прапор України».
28 січня 1992 року – Верховна Рада України своєю постановою затверджує національний прапор як державний
14 травня 2014 року – нацгвардієць Мирослав Гай разом із десантником
95-ї окремої аеромобільної бригади Сергієм Шевчуком без жодної страховки встановили прапор на верхівці 120-метрової телевізійної вежі на горі Карачун. Згодом вежу було зруйновано.
8 грудня 2014 року – «Кіборги» підняли український прапор над метеорологічною вежею Донецького аеропорту.