портал в режимі тестування та наповнення
0 800 507 506
Гаряча лінія
  • A-
    A+
Пошук
Шукати на порталі
або
серед нормативних актів

75 річниця звільнення ув’язнених з нацистського концтабору Аушвіц

Опубліковано 27 січня 2020 року, 09:00 , Департамент інформаційної та внутрішньої політики облдержадміністрації

Аушвіц («фабрика смерті») - один із найбільших концентраційних таборів нацистської Німеччини. Табір діяв біля польського міста Освенцим у 1940‑1945 рр. та  став для світу символом Голокосту, геноциду й терору.

Концтабір був створений 20 травня 1940 року за наказом Рейхсфюрера СС
Г. Гіммлера та об'єднував групу концтаборів, основними з яких були:

Аушвіц І, перший табір, що служив адміністративним центром для всього комплексу. Заснований 20 травня 1940 року. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими ув’язненими  концтабору стали 728 польських політичних в'язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці та інші «небажані елементи». Ще з перших поселень сюди почали відправляти євреїв. У різний час у таборі нараховувалось від 13 до 16 тис. в’язнів. У 1942 році ця цифра зросла до 20 000. В'їзні ворота до Аушвіц І містять надпис «Arbeit macht frei» («Робота звільняє», досл. «Робота робить вільним»). В'язні, що відправлялись на роботу, проходили цими воротами щодня під звуки оркестру.

Перший експеримент з використанням смертоносного газу ціаніду відбувся  3 вересня 1941 року у блоці 11, під час якого було знищено 600 радянських військовополонених.

Аушвіц ІІ (Біркенау) - табір винищення. Спорудження Біркенау почалось у жовтні 1941 з метою розвантаження перенасиченого основного табору. За проектом він був розподілений для утримання кількох категорій в'язнів.

Біркенау був набагато більшим за Аушвіц І і крізь його ворота пройшли сотні тисяч людей. Стверджують, що на території Біркенау розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.

Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи.

Аушвіц ІІІ (Моновіц), був робочим табором, полонені якого використовувались як робоча сила на фабриці по виробництву фарби.

Заголом через Аушвіц пройшли щонайменше 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн були знищені. Окрім євреїв та поляків, яких було найбільше серед полонених, у таборі смерті перебували й близько 110 тис. українців: військовополонені червоноармійці, члени Організації українських націоналістів, депортовані за спротив вивезенню на примусову працю або втікачі з цих робіт, близько 95 тисяч закарпатських євреїв.

27 січня 1945 р. війська 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили понад 7 тис. в’язнів концтабору Аушвіц. Першими браму головного табору відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону полтавчанина Анатолія Шапіро. На сусідній табір Біркенау наступали бійці 107-ї Кременецької дивізії під командуванням полтавчанина Василя Петренка. Північний шлях до табору звільняла 152-га танкова бригада під командуванням Анатолія Ковалевського з Чернігівщини. Командир загинув у тому бою.

Всього за визволення Освенцима та навколишніх поселень віддали своє життя понад 230 радянських солдатів, кожен п’ятий з яких був українцем, та їхня жертва не була марною. «Фабрику смерті» остаточно закрили.