День української жінки – це нове символічне відзначення, присвячене справжній силі, інтелекту та незламності українок. Для Донецької області цей день має особливий зміст, адже саме тут, у прифронтових громадах і в спільнотах внутрішньо переміщених осіб, жіноча стійкість щодня проявляється не в словах, а в діях – у здатності тримати родину, підтримувати ближніх, організовувати допомогу, працювати, навчати, лікувати, рятувати й відновлювати життя в умовах війни.
День української жінки відзначають 25 лютого. Дата обрана невипадково – саме цього дня народилася Леся Українка, письменниця та громадська діячка, чия постать уособлює гідність, внутрішню свободу, відповідальність і силу духу. Сенс цього дня – вшанувати мудрість, талант і внесок українок у розвиток держави, а також підкреслити інший, сучасний погляд на роль жінки в суспільстві – як суб’єктки змін, лідерки, професіоналки, захисниці, творчині рішень і носійки людської безпеки.
Щороку наприкінці зими та з наближенням весни в українському суспільстві посилюються дискусії про те, які символи ми обираємо для відзначень і що саме вкладаємо у зміст «жіночого дня». У цьому контексті ініціатива Дня української жінки сприймається як спроба переосмислення – від поверхневих стереотипів до реального визнання ролі жінок у державі та громадах. Для Донеччини це переосмислення особливо відчутне, бо тут українки давно виконують критично важливі функції виживання і розвитку – на фронті й у тилу, у державному управлінні та місцевому самоврядуванні, в медицині й освіті, у соціальній сфері, бізнесі, культурі, волонтерстві та гуманітарній підтримці.
Водночас щодо офіційного статусу свята серед громадян часто виникає плутанина. Станом на лютий 2026 року День української жінки не затверджено як офіційне державне свято. У 2023 році до Верховної Ради подавали законопроєкт, автори якого пропонували скасувати Міжнародний жіночий день 8 березня та встановити державне свято 25 лютого, однак парламент так і не ухвалив цей закон. Проте навіть без формального статусу цей день уже набув суспільного значення як нагода говорити про жіночий внесок відповідально й по-справжньому.
Для Донецької області важливо, що вшанування українок має не лише символічний, а й практичний вимір – через підтримку жіночого лідерства, видимість внеску та публічне визнання тих, хто змінює життя громад. Саме в цій логіці в області розвиваються ініціативи на кшталт регіонального конкурсу «Жінка Донеччини», який покликаний відзначати активних, професійних і небайдужих жінок, що роблять вагомий внесок у соціальне, культурне, гуманітарне, оборонне та економічне життя регіону. Важливо, що цей конкурс уже кілька років поспіль після початку повномасштабного вторгнення проводиться в Донецькій області, і щороку до нього подають понад сотню надихаючих історій – про служіння людям, про відповідальність у кризі, про лідерство в громадах і про здатність тримати життя там, де найважче.
Цю традицію планується продовжити й цього року, щоб і надалі робити видимими жіночі історії сили та внеску в стійкість Донеччини. У сучасних умовах такий формат набуває ще глибшого змісту: він фіксує реальні історії стійкості, праці й служіння, формує позитивні приклади для громад і підсилює соціальну згуртованість, яка особливо потрібна в часи випробувань.
Для Донеччини День української жінки – це передусім про людей, які тримають громади. Це про військовослужбовиць і медикинь, які рятують життя. Про волонтерок і координаторок допомоги, які забезпечують підтримку там, де вона потрібна негайно. Про освітянок, психологинь і соціальних працівниць, які працюють у кризі та підтримують дітей і родини. Про управлінок, які забезпечують взаємодію, організацію послуг і стійкість систем на регіональному й місцевому рівнях. Про матерів і бабусь, які зберігають тепло дому навіть тоді, коли «дім» вимушено змінює адресу, а головним ресурсом стає любов і витримка. І про кожну жінку, яка в умовах небезпеки не відмовляється від гідності, відповідальності й надії.