Іванченко Валентина Василівна майже 4 роки працює соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування(надання соціальних послуг) міста Дружківка Донецької області. Під її опікою знаходиться 10 громадян літнього віку.
За ці недовгі роки вона стала найріднішою для самотніх стареньких та й сама вже не уявляє свого життя без роботи в територіальному центрі. Цю жінку можна зустріти за будь-якої погоди - хоч в пекельну літню спеку, хоч в тріскучий зимовий мороз Валентина Василівна поспішає до своїх клієнтів. Окрім того, що вона забезпечує стареньких необхідними продуктами та ліками, допомагає з хатньою роботою, ще й налаштовує такий собі місток між бабусями та дідусями з зовнішнім світом, розповідає новини, адже просте людське спілкування - це те, чого так не вистачає самотнім людям і часто це, мабуть, найдієвіші ліки від старечих хвороб. За цим усім стоїть людська небайдужість до оточуючих, а ще вміння якісно та професійно виконувати свою роботу.
Так відбувається тоді, коли людина дійсно працює за покликом душі і велінням серця, коли на роботу йдеш з посмішкою, попри погоду чи пору року, інколи навіть попри свої домашні проблеми та негаразди, хвороби, адже знаєш, що ти потрібен.
Попри малий термін роботи соціальним робітником, пані Валентина у 2019 році була відзначена грамотою виконкому за сумлінну працю, доброзичливе відношення до своїх професійних обов’язків.
У вільний від роботи час Валентина займається улюбленим хобі – рукоділлям, що стало справжнім сенсом життя. Вона вважає це творчим заняттям, від якого виникає відчуття спокою і задоволення при усвідомленні того, що результат для когось буде радісною подією, якщо сам творець залишився задоволений.
«Соціальна допомога - це не професія, а покликання, покликання щоденно рятувати людей від самотності та від нестерпної думки, що ти вже нікому не потрібен», - так говорить Валентина Василівна про свою роботу.