Марія нещодавно була вимушена переїхати до Першотравенська Дніпровської області. І це не перша її «подорож». У 2015-му вона так само зібрала речі, покинула рідний Донецьк, улюблену роботу в лікарні й усе дороге серцю та вирушила у невідомість. Спочатку проживала в селищі Новгородському Торецького району, працювала медсестрою в міській лікарні й вірила, що всі жахіття вже позаду.
Минулого року молодій жінці довелось перебратися у Слов'янськ. Тоді і звернулась за допомогою в працевлаштуванні до Слов'янського міського центру зайнятості. Зі своїм кар'єрним радником Марія сумлінно опрацьовувала різні вакансії, в тому числі некваліфіковані. В душі дівчина гаряче мріяла продовжити кар'єру в медицині. Нарешті в лютому її покликали на стажування до приватної клініки. Марія була в передчутті бажаного працевлаштування. Як раптом - гірке дежавю, й знову валізи, нерви, невідомість...
І ось наша героїня в Першотравенську. Оговтавшись після переїзду, почала шукати роботу на новому місці. "Я переконала себе, що потрібно продовжувати жити, працювати, радіти, скільки б разів не доводилось розпочинати все наново. Тим паче такий досвід я вже маю", – ділиться Марія.
Стали в нагоді й всі рекомендації щодо пошуку роботи, складання резюме і портфоліо, підготовки до інтерв'ю з роботодавцями, отримані під час семінарів та бесід з фахівцями служби зайнятості. Тож не дивно, що старання молодої дівчини незабаром були винагородженні: її запросили працювати медичною сестрою в стаціонарі Першотравенської міської лікарні.
Марія впевнена: "В якийсь момент може здатися, що пітьма не розсіється ніколи. Але це не так. Рано чи трохи пізніше після найтемнішої ночі настає світанок - це закон природи і нашого життя".