19 березня виповнюється 95 років одній із найоригінальніших постатей української культури - Еммі Іванівні Андієвській. Поетеса, прозаїкиня, художниця й мислителька, вона створила власний неповторний художній світ і стала важливим голосом української культури в еміграції.
Народилася Емма Андієвська 1931 року в місті Сталіно - нинішньому Донецьку. Її дитинство припало на драматичні часи. У 1941 році батька розстріляли радянські спецслужби, а під час Другої світової війни матері довелося рятувати дітей, вивозячи їх за кордон, аби зберегти їм життя.
Так почався довгий шлях еміграції для майбутньої письменниці й художниці з Донеччини. Покинувши Україну ще в дитинстві, вона ніколи не втрачала зв’язку зі своїм корінням. Андієвська опанувала дев’ять іноземних мов, однак писала виключно українською - тією самою солов’їною мовою, яка залишалася для неї мовою дому і внутрішньої свободи.
Сьогодні, коли Україна переживає драматичні часи повномасштабної російсько-української війни, біографія Андієвської звучить особливо символічно. Вона - уродженка Донеччини, регіону, який нині став одним з головних фронтів боротьби за українську незалежність.
Міста Донеччини, де колись вирувало життя, де формувалася культура й пам’ять поколінь, сьогодні значною мірою зруйновані російською агресією. Бахмут, Мар’їнка, Авдіївка, Вугледар - назви, що стали символами спротиву й трагедії водночас. Знищені квартали, розбиті школи, спалені будинки - це не лише матеріальні втрати. Це спроба стерти пам’ять, історію та культурний простір регіону.
І саме тому постать Андієвської нагадує: Донеччина - це не тільки шахти й заводи. Це також край, який дав Україні митців, мислителів і поетів світового рівня.
95-річчя Емми Андієвської - це не просто ювілей видатної письменниці. Це ще й нагода згадати про іншу, глибшу Донеччину - ту, яка творила українську культуру і яку сьогодні Україна боронить від знищення.