День Української Державності — це не лише державне свято, а й нагода осмислити шлях, який український народ пройшов крізь століття у боротьбі за право бути господарем на своїй землі. Від часів Київської Русі до сьогодення українська державність формувалася завдяки мужності, незламності та відданості багатьох поколінь, які берегли нашу мову, культуру, традиції та прагнення до свободи.
Сьогодні, коли Україна продовжує боронити свою незалежність і суверенітет, День Української Державності набуває особливого змісту. Це свято є символом історичної тяглості української нації, єдності суспільства та віри в майбутнє. Воно нагадує, що державність — це не лише інституції та кордони, а передусім люди, їхня відповідальність, гідність і готовність захищати свою Батьківщину.
У цей день ми вшановуємо тих, хто творив українську державу в минулому, і висловлюємо вдячність усім, хто сьогодні наближає нашу Перемогу, зміцнює країну своєю працею, служінням і незламною вірою в Україну.
До Дня Української Державності мали нагоду поспілкуватися з нашими сучасниками, які зробили чималий внесок у відновлення і зміцнення Української Державності на теренах Донеччини.
Одним із них є наш сучасник – журналіст Іван Бірчак. Нині чоловік має 82 роки. Попри те, що народився на Прикарпатті, майже половину життя пан Іван прожив у Бахмуті. Саме він започаткував незалежну газету, яку назвали історичним ім’ям міста. Хоча у той час населений пункт носив назву Артемівськ. Повернення назви топоніма відбулося вже у 2016 році у рамках декомунізації.
Іван Бірчак згодом випустив просвітянську газету «Наше Слово». Це перша україномовна газета в Бахмуті. Разом із сподвижниками створив політичний клуб «Пошук». Пропагував ідеї публіцистів, шістдесятників, громадсько-політичних діячів: Дмитра Павличка, Івана Драча, Володимира Яворівського, які стояли на засадах «Народного руху України за Перебудову» (НРУ). Це була наймасовіша організація національно-демократичного спрямування, яка стала головною рушійною силою у боротьбі за відновлення державної незалежності України.
— Українська державність — це результат багатовікової історії. Як ви бачите зв’язок між сьогоднішніми подіями на Донеччині і глибокими історичними витоками державності в Україні?
— Українська державність має давнє коріння, яке починається ще з часів Київської Русі — пишної княжої доби, коли Київ був центром могутньої держави, що об’єднувала слов’янські племена. Тоді закладалися основи політичної організації, культури, права, християнства — цінностей, що залишилися фундаментом для нас.
Потім біля витоків нашої державності стояли козацькі часи, особливо Запорозька Січ — це символ волі, боротьби за свободу, самоврядування і національної єдності. Козаки були не лише вояками, а й носіями культури, освіти, демократії у своєму середовищі. Саме в ті часи з’явилися перші спроби створити незалежну українську політичну структуру.
— Як історія козацтва надихає сучасників у вашому регіоні?
— Цей історичний спадок дуже важливий для Донеччини, хоч регіон знаходиться на сході нашої країни. Пам’ять про козаків, про їхню боротьбу проти поневолення давала силу людям, які вчилися відстоювати свої права наприкінці ХХ століття і зараз. Козацтво було символом захисту свободи, і для нас це приклад непохитності духу, незалежності і любові до рідної землі.
— А як ви оцінюєте значення історії державності для формування національної свідомості у 80-90-х роках на Донеччині?
— У той час, коли відроджувався Український рух, багато говорили про нашу історію. Люди почали усвідомлювати себе спадкоємцями козацьких традицій і великої княжої державності Київської Русі. На фоні складних політичних і соціальних змін це допомагало об’єднуватися і підтримувати прагнення до незалежності.
Відродження української мови, культури, книжок про історію часів Володимира Великого, Богдана Хмельницького чи Івана Мазепи відігравали велику роль у формуванні нового національного самоусвідомлення. Ці образи надихали людей на боротьбу і надію.
— Які історичні символи бачите сьогодні у Дні Української Державності?
— День Української Державності — це свято, що поєднує минуле й сучасність. Він нагадує про те, що Україна не виникла за один день, а пройшла довгий шлях від княжої доби через героїчне козацтво до сучасної незалежної держави.
Цей день — вшанування державності, що витримала багатовікові випробування, збережена завдяки численним поколінням українців, які боролися за свободу і право жити у власній країні.
— Як ці глибокі історичні традиції впливають на вашу роботу і життя?
— Особливо в нашому регіоні, де стикалися різні впливи, відчуття культурного коріння допомагало нам зберегти ідентичність і продовжувати боротьбу за правду і державність.
Ми, журналісти та громадські активісти, відчували відповідальність перед поколіннями прадідів-козаків і князів, які боролися за свободу. Саме від їхнього духу черпали сили для наших дій під час перебудови, незалежності, а згодом і під час викликів 2014 року.
— Що для вас означає День Української Державності?
— Це свято — не тільки офіційна дата, а нагадування про тривалий і важкий шлях, яким наша країна пройшла, щоб здобути свободу і незалежність. Це день вдячності тим, хто боровся і бореться за нашу державу, хто відбудовує її щодня. Особливо в регіонах із непростою історією, як Донеччина, важливо пам’ятати, що незалежність — це наша спільна цінність і обов’язок.
— Чи бачите ви сьогодні зміни на краще?
— Так, звичайно. Національна свідомість в Україні зростає. Люди більше усвідомлюють свою історію і культуру. Багато організацій і спільнот працюють над тим, щоб популяризувати українську мову і традиції. Але шлях не закінчується. Нам потрібно зміцнювати державність, розвивати суспільство і пам’ятати про цінність свободи.
— Які ви бачите головні виклики сьогодні у збереженні і розвитку української державності?
— Найважливіше — це пам’ятати свою історію, плекати національну свідомість, підтримувати мову і культуру. В наш час це також означає стояти за суверенітет і територіальну цілісність, дбати про демократію і права людини.
Сьогодні День Української Державності — це віддзеркалення багаторічної боротьби, перемог і втрат, це свято нашої спільної волі та натхнення. Наш обов’язок — гідно продовжувати цю історію.
— Дякую вам за таку глибоку і надихаючу розмову.
— І вам дякую. Важливо, щоб такі свята нагадували нам про наш великий шлях і зміцнювали віру у майбутнє України. Також важливо зберігати пам’ять і продовжувати працювати на благо України.