28 червня цього року Україна відзначатиме 30-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта держави. Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння та тяглість, а також свої особливості. Він формувався протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин. З нагоди Дня Конституції України пропонуємо згадати основні віхи української конституційної думки.
Важливе місце в історії українського права та конституціоналізму посідають Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 років. Ці зводи законів були створені на основі литовського, білоруського та українського (руського) права, а також судової практики того часу. Їхніми джерелами стали норми «Руської Правди», німецького, польського та римського права.
Перший Статут був ухвалений у 1529 році. Його офіційна назва звучала як «Права писані надані державі Великому князівству Литовському, Руському, Жомойтському й іншим…». Документ складався з 13 розділів і 244 артикулів, а згодом їх кількість збільшилася до 283. До наших днів збереглося сім списків цього Статуту різними мовами. Особливе значення для України має так званий Фірлейський список, створений у 1530-х роках, ймовірно у Володимирі на Волині. Саме тому історики нерідко називають Статут 1529 року своєрідною конституцією феодальної держави.
Другий Статут було прийнято у 1566 році. Він містив уже 14 розділів і 367 статей. Через значний вплив волинської шляхти на його підготовку документ часто називають «Волинським Статутом». Цей звід законів суттєво вдосконалив систему державного управління. Він чітко визначив повноваження великого князя, заклав основи адміністративної реформи та передбачив функціонування окремої судової системи через діяльність земських, гродських і підкоморських судів. Статут також зрівняв у правах шляхту та магнатів, уніфікував правову термінологію й закріпив принцип пріоритету писаного права.
Робота над третьою редакцією Статуту завершилася у 1584 році. До його підготовки були залучені провідні правники того часу під керівництвом канцлера Остафія Воловича та підканцлера Лева Сапіги. Остаточно документ був затверджений 28 січня 1588 року королем польським і великим князем литовським Сигізмундом III Вазою.
Третій Статут складався з 14 розділів і 488 статей та став найповнішим правовим кодексом свого часу. Він був пронизаний ідеями гуманізму та віротерпимості, визначав повноваження органів державної влади, регулював питання кримінального, цивільного, земельного та сімейного права. Водночас документ остаточно закріпив привілеї шляхти та юридично оформив закріпачення селян.
Статути Великого князівства Литовського діяли на українських землях протягом кількох століть і справили значний вплив на розвиток правової системи України. Вони стали важливим етапом кодифікації законодавства, закріпили основи суспільного та державного устрою, а також сприяли поширенню принципу верховенства писаного права.
Саме тому Статути Великого князівства Литовського вважаються важливою складовою української правової спадщини та одним із історичних етапів формування традицій, які згодом знайшли своє відображення в українському конституціоналізмі та сучасній Конституції України.