Щороку 18 травня світ відзначає Міжнародний день музеїв - день, коли особливо гостро усвідомлюєш, що музей є не просто сховищем старовинних речей. Це місце, де зберігається пам’ять народу, його голос, його коріння. Для Донеччини музеї були і залишаються справжніми скарбницями історії, культури й духовності. І саме тому вони стали однією з мішеней російської агресії.
До 2014 року Донецька область мала одну з найпотужніших музейних мереж України. У Донецьку, Маріуполі, Бахмуті, Святогірську, Слов’янську, Краматорську, Горлівці, Макіївці, Волноваському районі та інших куточках краю діяли десятки музеїв. У їхніх фондах зберігалися сотні тисяч експонатів - від археологічних знахідок скіфської доби до картин видатних художників, від стародруків до предметів побуту українських селян і греків Приазов’я.
Серцем музейної справи регіону був Донецький обласний краєзнавчий музей. Його колекції розповідали історію краю від прадавніх часів до сучасності. Тут зберігалися скіфські золоті прикраси, сарматська зброя, палеонтологічні знахідки, старовинні карти, документи про розвиток шахт і металургійних заводів, фотографії засновників промислової Донеччини.
Поруч з ним важливу роль відігравав Донецький обласний художній музей - один із найбільших художніх музеїв сходу України. У його залах були представлені тисячі творів українського та світового мистецтва: ікони, живопис, графіка, скульптура. Тут можна було побачити роботи Івана Айвазовського, Тетяни Яблонської, Миколи Пимоненка та інших видатних митців.
Духовним центром Донеччини є Святогірський державний історико-архітектурний заповідник. Старовинні печери, монастирські споруди на крейдяних схилах Сіверського Дінця, Миколаївська церква - усе це створило неповторний образ української святині, яка поєднує історію, архітектуру і природу.
У Волноваському районі серед степу розташований унікальний Музей історії Великоанадольського лісу. Він розповідає про дивовижний експеримент зі створення рукотворного лісу в українському степу. У його експозиції зберігалися рідкісні документи, гербарії, зразки деревини та матеріали про діяльність видатного лісівника Віктора фон Граффа.
Справжньою перлиною народної культури є музей просто неба у Краматорському районі. У старовинних хатах, коморі, кузні та вітряку оживає українське село XIX століття. Тут можна побачити предмети побуту, вишитий одяг, знаряддя праці та дитячі іграшки, що передають дух традиційного життя наших предків.
У Горлівці функціонував музей, який не мав аналогів в Україні, - Музей мініатюрної книги імені Володимира Разумова. У його колекції зберігалося понад дев’ять тисяч книжок із різних країн світу. Деякі з них були розміром лише кілька міліметрів. Тут можна було побачити крихітний «Кобзар», мініатюрні словники, релігійні тексти та справжні шедеври поліграфічного мистецтва. Водночас важливе місце займав і Горлівський художній музей, у фондах якого зберігалися твори українського та світового мистецтва, зокрема одна з найбільших в Україні колекцій робіт Миколи Реріха та інших митців.
Окреме місце в культурному житті Донеччини посідав Маріуполь. У Маріупольському краєзнавчому музеї зберігалися археологічні знахідки з Приазов’я, етнографічні колекції надазовських греків, старовинні документи й фотографії. У його філії - Художньому музеї імені Архипа Куїнджі - були представлені твори самого Куїнджі, а також картини Івана Айвазовського та інших видатних художників.
Справжніми перлинами колекції Слов’янського краєзнавчого музею є бронзовий водолій (акваманіл) XII–XIII століть рідкісний зразок середньовічного художнього литва, скіфський акінак, скарб срібних монет часів Хозарського каганату (Царино городище), а також унікальна збірка творів Наталії Максимченко - видатної мисткині родом зі Слов’янська. Її творчість поєднувала народні мотиви, експресивну пластику форм і сміливі художні експерименти з глазурями та кольором. Художниця створювала авторські скульптурні композиції, декоративні вази, сервізи та керамічні панно, значна частина яких не мала масового тиражування й існувала як унікальні мистецькі твори.
Культурну цінність Бахмутського краєзнавчого музею становлять археологічні знахідки з території Бахмутського краю, матеріали про розвиток солеваріння у XVII–XVIII століттях, документи та фотографії, пов’язані з історією промисловості, освіти й культурного життя міста. У складі музейного зібрання – матеріали археологічних розкопок, твори живопису й графіки, колекції художнього скла й кераміки, монет і грошових знаків, документи й світлини з приватних архівів бахмутян.
У фондах Дружківського історико-художнього музею зосереджено унікальні археологічні, історичні та мистецькі колекції, що відображають багатовікову історію краю. Особливу наукову цінність має зібрання скам’янілих дерев араукарій віком близько 250 мільйонів років, знайдених на території регіонального ландшафтного парку Клебан-Бик. Ці палеонтологічні зразки є рідкісним свідченням геологічного минулого Донеччини та мають важливе значення для природничих досліджень. Особливою окрасою його фондів є колекція порцеляну Дружківського порцелянового заводу. У ній представлені сервізи, вази, статуетки та авторські декоративні вироби другої половини ХХ століття. Це зібрання є яскравим свідченням того, що індустріальний регіон формував не лише виробничий потенціал, а й власну естетичну традицію та школу декоративно-ужиткового мистецтва.
Після 2014 року чимало музеїв Донеччини опинилися на тимчасово окупованій території. У Донецьку залишилися фонди обласного краєзнавчого та художнього музеїв, у Горлівці — музей мініатюрної книги та художній музей, у Макіївці — краєзнавчий музей. Українські фахівці не мають доступу до цих колекцій, а тому не можуть контролювати умови зберігання їхнього зібрання.
Після окупації Маріуполя у 2022 році світ облетіла звістка про черговий злочин проти української культури. Російські окупанти вивезли з музеїв міста найцінніші експонати. Серед них - оригінальні роботи Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського, рідкісні ікони, археологічні знахідки та етнографічні предмети з фондів Маріупольського краєзнавчого музею та його філії - Художнього музею імені Архипа Куїнджі.
Окремою втратою стала унікальна колекція медальєрного мистецтва всесвітньо відомого маріупольського митця Юхима Харабета, що зберігалася у Музеї медальєрного мистецтва Юхима Харабета. До зібрання входили авторські медалі, плакети, ювелірні мініатюри та ескізи, присвячені історії України, козацтву, видатним діячам культури та подіям національної історії. Ця колекція мала виняткову мистецьку цінність і була єдиною в Україні спеціалізованою музейною збіркою такого профілю. Частину культурних цінностей окупанти перевезли до тимчасово окупованого Донецька. Такі дії є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права та свідчать про цілеспрямовану політику привласнення і знищення української культурної спадщини.
На сьогодні Маріупольський краєзнавчий музей уточнює та документує відомості про викрадені під час окупації музейні предмети для підготовки через Інтерпол офіційних запитів щодо їх міжнародного розшуку та повернення в Україну. У серпні 2025 року кістяну фігурку «Маріупольський бик» було включено до міжнародного інформаційного переліку «Ten Most Wanted Antiquities» («Десять найбільш розшукуваних старожитностей світу»), який щороку оприлюднює The Antiquities Coalition з метою привернення уваги міжнародної спільноти, аукціонних домів, колекціонерів, митних і правоохоронних органів до викрадених культурних цінностей та сприяння їх розшуку і поверненню.
Попри всі втрати, музейна справа Донеччини живе. Релоковані музеї продовжують працювати, оцифровують фонди, проводять виставки та освітні заходи. Вони доводять: культуру можна тимчасово позбавити стін, але неможливо знищити її зміст.
Музеї Донеччини — це не лише експонати за склом. Це свідчення того, що наш край має глибоке історичне коріння, багату культуру та власний неповторний голос.
І доки ми пам’ятаємо про ці скарби, доти живе наша історія, наша ідентичність і наша Україна. Пам’ятаймо: захищаючи культурну спадщину, ми захищаємо самих себе.
У Міжнародний день музеїв висловлюємо щиру подяку працівникам музейної справи Донеччини та всієї України за їхню щоденну працю, відданість, стійкість і професіоналізм у збереженні культурної спадщини навіть у найскладніших умовах.