На початку 90-х років ХХ століття в Україні відбулися парламентські вибори, де чверть мандатів отримали національно-демократичні кандидати. Більшість – 239 депутатів – становили комуністи. Незважаючи на це, у липні 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, де йшлося про широку політичну та економічну автономію.
Документ передбачав, що у подальшому Україна увійде до оновленої радянської імперії шляхом укладання нового «союзного договору». Комуністи розглядали це як поступку, що дозволяла подовжити життя Союзу. Водночас національно-демократичні сили вважали Декларацію першим кроком на шляху до проголошення повної незалежності та організовували численні акції, де закликали не підписувати новий союзний договір.
Українській молоді такі акції здавалися не надто дієвими. Орієнтуючись на своїх однолітків, які відіграли важливу роль у подіях «оксамитових революцій» у Східній Європі наприкінці 80-х років ХХ століття, що спричинили повалення комуністичних режимів, українські студенти шукали ефективніші інструменти, які дозволили би позбутися диктату комуністичної партії та наблизити незалежність України. Голодування було визнано найбільш оптимальною формою протесту, яка давала можливість, на думку організаторів, домогтися поставлених цілей. Учасники готові були на найвищу жертву – голодувати до загибелі. Тож ідея жертовності стала однією з наріжних при підготовці акції.
Радянська система суворо карала за інакодумство. Будучи готовими до арештів, учасники акції спиралися на ідею ненасильницького спротиву. За словами організаторів акції, голодування мало стати емоційним чинником, який підняв би українську молодь на загальноукраїнський страйк заради вимог, висунутих голодуючими.
Так почалися події, що увійшли в історію як «Революція на граніті». Вони стали каталізатором змін, що посприяли відновленню української незалежності, боротьба за яку тривала впродовж ХХ століття: від проголошення УНР, діяльності ОУН й УПА, шістдесятників, дисидентів до українських Майданів, серед яких першим масовим протестом стали події жовтня 1990 року на гранітних плитах середмістя Києва.
Акцію планували провести під будівлею Верховної Ради. Проте вранці 2 жовтня загони міліції оточили споруду. Частка мітингувальників, які вийшли на площу Жовтневої революції, вирішили розпочати протест там. Увечері на головній площі Києва з’явилося наметове містечко.
Студенти–учасники голодування – висунули п’ять вимог:
- Відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
- Дострокове припинення повноваження Верховної Ради УРСР та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року.
- Недопущення підписання нового Союзного договору.
- Повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.
- Прийняття закону про націоналізацію майна Комуністичної партії УРСР та Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЛКСМУ).
- 15 жовтня 1990 року відбувся загальний студентський страйк у закладах вищої освіти. На майдані зібралося близько ста тисяч студентів, робітників, пересічних громадян, частка яких вирушила до будівлі Верховної Ради УРСР. Кілька десятків протестувальників прорвали міліцейський кордон та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко з голодуючими. Студенти заблокували Червоний корпус Київського університету імені Тараса Шевченка. Того ж дня Олесь Доній озвучив вимоги протестувальників з трибуни Верховної Ради УРСР, а ввечері лідери акції виступили у прямому ефірі Центрального телебачення УРСР. Це стало першим офіційним визнанням протесту студентів в інформаційному просторі країни.
- Вже 17 жовтня Верховна Рада УРСР ухвалила постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року»: за – 314, проти – 38 голосів. Майже всі вимоги молоді (окрім дострокового припинення повноваження Верховної Ради УРСР) були задоволені.
«Революція на граніті» стала переломним моментом в утвердженні незалежності України, а молоде покоління вже на початку 90-х років засвідчило своє бажання і відстояло право жити у вільній демократичній державі. Юнацький ентузіазм, помножений на чітку та продуману організацію акцій, дав змогу проявити неабиякий політичний потенціал українського молодіжного руху, який змусив рахуватися з собою і тодішніх компартійних можновладців, і досвідчених діячів опозиції. Акції громадянської непокори, які охопили Україну в жовтні 1990 року, заклали традиції проведення демократичних акцій протесту, подальшим виразником яких стала «Помаранчева революція» та «Революція Гідності».