Дифтерія є гострим інфекційним захворюванням, яке передається переважно повітряно-крапельним шляхом і уражає насамперед верхні дихальні шляхи. Особливу небезпеку цієї хвороби становить токсин, який виробляє збудник і який може призводити до тяжких уражень серця, нервової системи та інших життєво важливих органів. Навіть за наявності лікування летальність при тяжких формах дифтерії може сягати 5–10%, а серед дітей є ще вищою.
Важливо розуміти, що людина може виглядати «не дуже хворою», але вже виділяти збудник і заражати інших. Саме тому дифтерія швидко поширюється в колективах і насамперед загрожує невакцинованим.
До появи вакцинації дифтерія була однією з основних причин дитячої смертності у світі. Перші наукові кроки до профілактики дифтерії були зроблені наприкінці ХІХ століття, коли стало зрозуміло, що головну небезпеку становить не сама бактерія, а токсин, який вона виробляє. У 1890 році німецький вчений Еміль фон Берінг і японський дослідник Сібасабуро Кітасато довели можливість нейтралізації дифтерійного токсину за допомогою антитоксичної сироватки, що стало проривом у лікуванні хвороби. Саме за ці дослідження Еміль фон Берінг у 1901 році отримав першу в історії Нобелівську премію з медицини. Однак сироватка використовувалася для лікування, а не для запобігання захворюванню, тому дифтерія продовжувала масово поширюватися серед дітей.
Перша ефективна профілактична вакцина проти дифтерії була створена у 1923 році у Франції шляхом розробки дифтерійного анатоксину. Вже з 1924–1925 років вакцинацію почали активно впроваджувати у Франції, Німеччині, Великій Британії та США, що стало переломним моментом у боротьбі з хворобою. Саме цей період вважається початком масової імунопрофілактики дифтерії у світі.
До впровадження вакцинації рівень смертності від дифтерії серед хворих дітей становив у середньому від 10 до 15 відсотків, а в окремих вікових групах був ще вищим.
У країнах, де вакцинація стала масовою, вже протягом кількох десятиліть захворюваність на дифтерію зменшилася більш ніж на 90 відсотків. Вакцина не містить живого збудника і не може викликати захворювання, але забезпечує захист від найнебезпечніших проявів інфекції.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у порівнянні з довакцинальним періодом глобальна смертність від дифтерії знизилася більш ніж на 99 відсотків завдяки вакцинації.
Сучасна профілактика дифтерії базується на планових щепленнях та регулярних ревакцинаціях протягом усього життя. Для надійного контролю інфекції необхідно, щоб рівень охоплення вакцинацією становив не менше 95 відсотків населення. Зниження цього показника призводить до накопичення людей без імунного захисту і створює умови для повернення хвороби.
В Україні профілактика дифтерії здійснюється відповідно до Національного календаря профілактичних щеплень.
Щеплення проводяться у віці 2, 4 та 6 місяців, після чого передбачена ревакцинація у 18 місяців, 6 років та 16 років.
Після завершення дитячого курсу вакцинації захист від дифтерії з часом поступово знижується, тому дорослим необхідно проходити ревакцинацію кожні десять років. Недотримання цього правила призводить до накопичення серед дорослого населення осіб без належного імунного захисту. Саме дорослі з пропущеними ревакцинаціями найчастіше стають групою ризику під час реєстрації випадків дифтерії.
У більшості сучасних випадків захворювання реєструється серед осіб, які не були вакциновані або не підтримували імунітет упродовж життя.
Вакцинація проти дифтерії має значення не лише для окремої людини, а й для всього суспільства. Формування колективного імунітету дозволяє захистити немовлят, людей із хронічними захворюваннями та осіб з медичними протипоказами до щеплень. Чим вищим є рівень охоплення вакцинацією, тим меншими є шанси поширення інфекції у громаді.
У Донецькій області в 2025 році вакциновано проти дифтерії 3604 дитини до 18 років та 12780 дорослих.
Дізнатися про наявність вакцин у медичних закладах Донецької області можна на офіційному сайті ДУ «ДОНЕЦЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ» за посиланням ДУ «ДОНЕЦЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ» https://dn.cdc.gov.ua/citizens/vaccination/
ДУ «ДОНЕЦЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ»