Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) 1 листопада 1918 року стало знаковою подією в історії української державності та підтвердженням прагнення українців Галичини, Буковини та Закарпаття до створення власної незалежної держави.
13 листопада 1918 року було прийнято «Тимчасовий основний закон», який фактично виконував функцію конституції ЗУНР. Цей документ заклав правові та політичні основи республіки, визначив її державний устрій та проголосив головні принципи функціонування держави.
«Тимчасовий основний закон» складався з чотирьох частин, які визначали:
1. Територію та суверенітет ЗУНР. В документі закріплювалося, що Західноукраїнська Народна Республіка охоплює території Східної Галичини, північної Буковини та Закарпаття. Держава проголошувалася суверенною і незалежною від будь-яких інших державних утворень, що було принциповим для тогочасних українців.
2. Форми влади. У «Тимчасовому основному законі» визначалося, що ЗУНР є республікою, а вся влада належить народові. Передбачалося, що керівництво державою здійснюватиметься через виборні органи, зокрема через парламент – Українську Національну Раду, яка тимчасово виконувала функції законодавчої та виконавчої влади до скликання загальнонародних виборів.
3. Права і свободи громадян. Закон гарантував громадянські права і свободи, а також рівність усіх громадян перед законом незалежно від національності та віросповідання. Це було важливим для підтримання внутрішнього миру, адже на території ЗУНР проживали представники різних національностей.
4. Відносини з іншими державами. У документі задекларовано намір встановлювати мирні і добросусідські відносини з іншими державами, що мало велике значення для міжнародного визнання ЗУНР.
Попри всі складнощі, ЗУНР змогла створити адміністративні, військові та економічні інституції, закласти основи для конституційного розвитку і провести успішні соціальні реформи, включаючи освітні та земельні.
Та одним з найбільш вагомих кроків ЗУНР стало її об’єднання з Українською Народною Республікою (УНР) в січні 1919 року. Цей акт був символом прагнення до єдності українських земель та мрії про єдину, соборну Україну.
Прийняття «Тимчасового основного закону» стало проявом прагнення до законності та правопорядку, а також засвідчило прагнення новоствореної республіки стати частиною демократичного світу.