Тридцять п’ять років тому український робітничий рух зробив крок, який став важливою віхою на шляху до державної незалежності. Уперше страйкуючі шахтарі України відкрито задекларували не лише соціально-економічні, а й політичні вимоги, тим самим долучившись до формування нового суспільного порядку.
Перші масові страйки шахтарів розпочалися в липні 1989 року. Невдоволення шахтарів загостренням соціально-економічних проблем і неспроможністю союзного та республіканського керівництва їх вирішити було головною причиною страйку, який стихійно розпочався 15 липня 1989 року на шахті Ясинуватська-Глибока в Макіївці. Його підтримали на інших підприємствах, і 25 липня по всій Україні страйкувало вже до півмільйона гірників.
Страйк, що почався з виголошення економічних вимог, швидко переріс у багатьох містах у політичний. Шахтарі змусили піти у відставку кожного третього директора шахти, багатьох партійних і радянських керівників. На кінець липня 1989 року влада спромоглася вгамувати страйковий рух на Донбасі, пообіцявши виконати вимоги гірників.
Одним із важливих результатів шахтарських страйків стало ухвалення 3 серпня 1989 року Верховною Радою УРСР Закону «Про економічну самостійність України». А в постанові Ради міністрів СРСР № 608 від 3 серпня 1989 року шахтарям пообіцяли економічну самостійність шахт і дозволили експортувати наднормову продукцію за кордон. Держава зобов’язалася забезпечувати рентабельність шахт і навіть оздоровити екологічну ситуацію в шахтарських регіонах.
Чи не вперше за роки радянської влади робітники показали, що їхні шляхи розходяться із шляхами комуністичної партії.
З часом, в боротьбі гірників за свої соціальні права, вимоги активістів шахтарського руху почали політизуватися. 1 березня 1991 року розпочався загальний страйк донецьких шахтарів. Вже 6 березня 1991 року страйкуючі колективи галузі вперше задекларували політичні вимоги: у зверненні робітників шахти ім. Стаханова (нині – Капітальна) (м. Мирноград) вимагалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного закону, провести деполітизацію теле- і радіомовлення, преси, армії, КДБ, прокуратури, МВС, навчальних закладів, забезпечити реальний суверенітет усім республікам.
«Ми вже не просимо, а вимагаємо відставки Михайла Горбачова і розпуску парламенту. Ми хочемо тепер незалежності України, власної Конституції, власної банківської системи», — промовляв робітник шахти Капітальна Нагорний.
До страйку гірників долучилися 49 шахт регіону, або 40% загальної кількості: 15 шахт і 3 шахтобудівні організації в Донецьку, 8 шахт у Селидовому, 7 – у Покровську, 4 – в Павлограді Дніпропетровської області, по одній – у Харцизьку, Лисичанську... Акцію підтримали 22 вугільні підприємства Львівщини. Вперше до шахтарських мітингів доєдналися політики — Народний рух України.
Незважаючи на спільні прагнення Народного руху України та українських шахтарських страйкомів, злиття шахтарського та національно-демократичного руху не відбулося. Натомість страйки шахтарів Донбасу 1991 року підтримали київські студенти.
Виступи гірників з 1989-го по 1991-й роки, нарівні з Чорнобильською катастрофою і війною в Афганістані, вважають одним із серйозних ударів по радянському союзу, що привів до його остаточного краху, поклавши початок процесу відновлення Незалежності України.