Сьогодні 95 років від дня народження Леоніда Федоровича Бикова, українського актора, кінорежисера, сценариста, народного артиста УРСР.
Леонід Биков - артист, який зіграв Маестро зі співочої ескадрильї, Максима Перепелицю, сміливого Свата, загинув в автокатастрофі. За своє життя переніс кілька інфарктів, та й десятки перешкод, поки він знімав фільми, які увійшли в історію українського кіно. Биков мало розповідав про свою родину, вважаючи її фортецею, ніколи не кричав на людей, бо запевняв, що це низько, був талановитим. Так про нього згадували його колеги.
Леонід Биков народився 12 грудня 1928 року в селі Знам’янка (зараз у складі смт Черкаське) Слов’янського району. Коли йому був рік, родина переїхала до Краматорська. Дитинство і юність пройшли у місті Краматорськ.
У десять років Биков вперше не лише став режисером вистави, але й зіграв головну роль у казці «По щучому велінню». У дитинстві мріяв стати льотчиком, але не пройшов відбір на навчання.
Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом з сім'єю був евакуйований до м. Барнаул. Після повернення до Краматорська вступив до машинобудівного технікуму, де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його.
Биков вступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році. У 1951-1960 роках — актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Потім у 1952 році була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Не називаючи прізвищ», «Роки блукань», «Людина шукає щастя», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» тощо).
У 1960—1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».
У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» у фільмі «Переможці», потім зіграв Сашка у фільмі Київської студії «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».
Серед найкращих ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), танкіста («Травневі зірки», 1959), Альошки («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).
Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1973 році, Биков зняв «В бій ідуть лише «старі». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд радянських льотчиків Другої світової війни, і в першу чергу, Віталій Попков. У 1976 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».
Як згадують актори, які працювали з Леонідом Биковим, він грав на будь-якому музичному інструменті, що підвернувся під руку. Грав добре. А ще задушевно співав, що проявилося і в фільмах.
Попри його неспортивну статуру, Биков прекрасно грав у футбол та волейбол, легко перепливав Дніпро, міг досить довго ходити на руках, обожнював вправи на перекладині. Трюки у фільмах виконував самостійно.
У 1958 році отримав звання Заслужений артист УРСР, а в 1974 році - Народний артист Української РСР.
Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року.
На згадку про актора, режисера, народного улюбленця в Харкові та Краматорську намалювали мурали, у Києві встановили пам'ятник військовим льотчикам, у Краматорську – бронзовий бюст, після декомунізації у Сумах, Харкові, Покровську, Дружківці, Краматорську, Кривому Розі та Слов’янську з’явилися «його вулиці».
27 вересня 1973 року астроном Кримської астрофізичної обсерваторії Людмила Черних відкрила 7 малих планет, у 1994 році одну з них було названо на честь Леоніда Бикова.
