До середини 1980-х років радянська планова економіка себе вичерпала. В гонитві за показниками комуністична партія знищувала цілі галузі народного господарства. Так у спробах «наздогнати та перегнати Америку» за рівнем життя, радянське керівництво вирішило збільшити виробництво м’яса. Планові показники були настільки завищені, що для їх виконання в деяких регіонах країни вирізалося все поголів’я худоби. Після таких експериментів тваринництву знадобилися роки, щоб відновитися. До занепаду економіки вело і державне регулювання цін. Реальна собівартість товарів перевищувала ціну, встановлену керівництвом країни. Деякий час державі вдавалося компенсувати виробникам цю різницю за рахунок коштів від продажу нафти та газу. Але через війну в Афганістані ціна на російську нафту впала, виробництво почало скорочуватися, що призвело до дефіциту товарів.
Останній керівник СРСР М.Горбачов намагався провести реформи в країні – перетворити планову економіку на ринкову. Підприємства почали переводити на "самофінансування", що спричинило бурхливий опір та невдоволення населення країни. У 1989 році почалися страйки шахтарів. До основних вимог економічного характеру додалися політичні. Недооцінка керівництвом СРСР національного питання, котре, як вважалося було давно та успішно вирішено, призвела до розробки нової національної політики. В Україні такі сили виступали під лозунгами "національного відродження". У 1987 році у Львові виникли "Товариство Лева", Український культурологічний клуб. У 1988 році відновила свою діяльність "Українська Гельсінська спілка" на чолі з Левко Лук’янченко. У Києві виник "Народний рух за перебудову" (Рух). Його очолив письменник І.Драч, В.Чорновіл.
Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР з метою визначення відношення громадян УРСР до "Акту проголошення незалежності України". Постановами Верховної ради України затверджено Порядок проведення референдуму та текст бюлетеня.
Верховна Рада України прийняла спеціальне звернення, у якому закликала громадян України підтримати Акт проголошення незалежності України.
Проведенню референдуму передувала публічна дискусія на сторінках українських засобів масової інформації.
Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування.. 37 885 555 осіб внесено до списків громадян, що мали право проголосувати. Референдум на території колишньої УРСР пройшов 1 грудня 1991 року. У голосування прийняли участь 31891742 виборця, що склало на той час 84% від тих, хто мав право голосувати. Підтримали незалежність України 28804071 (90,3%) чоловік.
Так, підтримую (%)
Ні, не підтримую (%)
Неочікувані результати
Це було несподівано для всіх. Як згадував колишній представник України в ООН Геннадій Удовенко: "Тоді навіть за самими оптимістичними прогнозами ми не думали про те, що така кількість людей проголосує "За". В'ячеслав Чорновіл на той час казав: "Хоча б ми отримали 50% та ще плюс один голос "за".
Настрій в українському суспільстві був таким, що відіграти "назад" вже ніхто не зміг би. "Більшість українців була за незалежність України, за створення своєї національної держави", - так описував настрій суспільства член "Народного руху" Іван Заєць.
Рекордну підтримку у 98% "Акт проголошення незалежності" традиційно отримав від проукраїнських західних регіонів – Івано-Франківської та Тернопільської областей. Але хочеться нагадати, що Донбас також сказав "Да" незалежності України, і його внесок в цей історичний крок України склав 83,9%.
05 грудня 1991 року Верховна рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому оголошувалось, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. 08 грудня, після підписання у Біловезькій Пущі президентами Білорусії, Росії та України спільної заяви, Радянський Союз перестав існувати як суб'єкт міжнародного права.
22 серпня 1992 року останній Президент УНР в еміграції Микола Плав'юк у присутності Президента Леоніда Кравчука, Голови Верховної Ради Івана Плюща і Прем'єр-міністра України Вітольда Фокіна урочисто проголосив Україну правонаступницею Української Народної Республіки.
Пройшло більше 30 років з того дня, коли українці зробили свій вибір. Ці роки були не простими для України та суспільства, але ми впевнено йдемо шляхом незалежності. Всі випробування, які випали на нашу долю, з честю будуть подолані.
Закінчиться російсько-українська війна нашою перемогою, бо зараз українці захищають своє право бути вільними та незалежними. А коли народ вирішив свою долю, то немає сили, яка зможе протидіяти цьому.
Державний архів Донецької області