Старший солдат Марина Алексюк, позивний Марина, загинула 8 травня 2022 року на металургійному комбінаті «Азовсталь» в Маріуполі на Донеччині. Захисниці було 43 роки.
Марина народилася у селі Портівське Маріупольського району. Після школи опанувала малярсько-штукатурну справу в Донецьку. Працювала фахівчинею з озеленення на базі відпочинку в Маріуполі. 2015 року підписала контракт з полком «Азов». Була майстром ремонтної майстерні зенітно-ракетного дивізіону і діловодом тилу гарнізону Юр’ївка.
«Ми з Мариною познайомилися 2018 року. Я прийшов до полку повторно. Ми з нею побачилися на наряді – вона змінювала мене на чергуванні. Настільки красива, що в мене аж мову відібрало. Я пригостив її кавою. Розмовляли пів ночі. Марина розповіла, як потрапила до «Азову». 2015 року вперше обстріляли східний район Маріуполя. В той період на їхній базі відпочинку розташувався полк «Азов». Працівники залишилися без роботи. Марина сіла на східцях і розплакалася, бо має двох малих дітей. Начальник штабу це побачив і запропонував приєднатися до полку. Вона підписала контракт. Марина за характером була бойова. Шукала варіанти помсти», – розповідає цивільний чоловік Микола Іванченко.
Микола згодом перейшов з «Азову» у морську піхоту Бердянська. Востаннє вони бачилися з Мариною за декілька днів до повномасштабного вторгнення.
«Разом зі мною були наші діти. Я просив Марину помінятися, бо мама повинна бути поряд з дітьми. Вона вже тоді знала, що з «Азовсталі» їх не випустять, адже всі бази даних були злиті окупантам. Відповіла: «Я тебе кохаю, бережи дітей і потурбуйся про них…». Потім зв’язок зник. Це було 6 березня. Наших трьох дітей я вивіз у надійне місце. На душі була пустота. Але через тиждень з’явився короткий зв’язок. Марина написала: «Жива, все добре». Я від радості сидів на колінах і плакав», – пригадує Микола.
8 травня чоловік купив усім дітям телефони. Після 16.25 зв'язок з Мариною обірвався.
«Я не знав, що в цей час вона загинула. 9 травня був мій день народження, я писав їй, що чекаю на неї вдома, про все, що відчуваю до неї. 16 травня патронатна служба повідомила, що її не стало. Марина загинула у великій пожежі, там було 60 людей. Знайшли фрагменти лише 6 тіл. Тіла Марини не було», – розповідає Микола.
«Марина була найкращою в усіх сенсах. Ми мріяли про будинок у Сумській області, де є гончарна глина. Марина планувала виготовляти глиняний посуд. Діти усі зі мною назавжди. Марина продовжує жити у наших спогадах. Якісь рішення ми приймаємо разом, зі словами «а як би мама зробила, що вона б нам порадила?», – додає Микола.
Посмертно Марину нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У захисниці залишилися дві малолітні дочки, цивільний чоловік з донькою, сестра і двоє братів.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.