Старший солдат Ігор Агеєв на псевдо “Була” загинув 8 травня 2022 року в Маріуполі. Цього дня російські військові атакували бункер «Магазин 20» на металургійному заводі «Азовсталь». Захиснику назавжди 26 років.
Ігор Агеєв народився і виріс у Маріуполі. У підлітковому віці хотів стати хірургом. Проте після школи вступив до морського ліцею, де опанував професію суднового моториста. Захоплювався автомобілями.
«За перший рік нашого спільного життя я почула від нього стільки всього про двигуни, моделі, трансмісії, що, здається, могла б скласти іспит на початкового автомеханіка. Ці розмови були не просто «технічні» – у них було стільки пристрасті, емоцій, живої любові до справи», – розповіла дружина Анастасія.
З 2017 року Ігор служив у полку «Азов» у ремонтно-експлуатаційній роті, взводі автомобільно-технічного батальйону. За два роки перевівся до взводу матеріально-технічного забезпечення.
У 2019-му зазнав важкого поранення. Після лікування «Була» повернувся до служби з ще більшим завзяттям, відданістю та бажанням боротися за Україну та побратимів.
«Ігор завжди залишався на позитиві, навіть у найважчі моменти. Його усмішка, гумор і здатність підтримати були джерелом сили. Як чоловік – уважний і ніжний. Як батько – турботливий, люблячий, той, хто з першого погляду вмів подарувати відчуття безпеки й любові, – сказала Анастасія. – У нашому житті було багато світла. Ми з Ігорем за першої ж можливості їхали кудись на море: спочатку вдвох, а потім і з донечкою. Навіть якщо це була просто одна ніч – до іншого міста, на море, в ліс.
Для нас це була особлива романтика: засинати в машині під шум хвиль чи шелест дерев. Його спонтанність і любов до життя робили кожну поїздку незабутньою. Коли в нас народилася донечка, Ігор був з нами 24/7. Він допомагав мені в усьому з такою легкістю, впевненістю, ніжністю… З перших днів її життя він справлявся так, ніби це була вже десята дитина. Мабуть, таких турботливих, уважних і ніжних батьків зустрічаєш нечасто».
За життя Ігоря нагородили медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою президента за участь в АТО, а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року оборонця не поховали, бо його тіло досі не повернули.
Вдома на Героя продовжують чекати донька, дружина та мати.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.