Майор Олександр Супрунов на псевдо «Гусар» загинув 8 травня 2022 року в Маріуполі. Того дня російський літак скинув авіабомбу на бункер «Магазин 20» на металургійному комбінаті «Азовсталь». Воїнові назавжди 38 років.
Олександр народився 14 березня 1984 року в Донецьку. Закінчив школу №95 та вступив до Донецького національного технічного університету за спеціальністю «РПМ-г (розробка корисних копалин)». Паралельно активно займався спортом, брав участь у змаганнях з тхеквондо. Під час навчання на третьому курсі вишу став тренером в одному з донецьких спортклубів.
У 2005 році отримав диплом спеціаліста за фахом «Гірничий інженер». Після закінчення військової кафедри став офіцером запасу. З 2009 року служив в Управлінні СБУ у Донецькій області.
«Ми разом навчались в університеті, тільки на різних факультетах у 2000 році. Спочатку товаришували, а у 2012 році зустрілися та більше не розлучалися. Весілля було у січні 2014-го. Саме тоді відбувався Майдан, Олександр був у Будинку профспілок, коли будівля горіла. Він з побратимами зміг вибратися та повернутися додому в Донецьк. Невдовзі у нас народилася донька. Олександр перший взяв її на руки, коли її везли коридором. Вона так голосно кричала, що чоловік її впізнав і сказав, що це його бандитка», – поділилася дружина Юлія.
Влітку 2014 року ситуація загострилася вже і в Донецьку, і тоді постав вибір: залишитися з проросійською владою чи залишитися вірному Україні.
«Сумніву не було – мій чоловік обрав Україну!», – сказала жінка.
Родина переїхала до Маріуполя. Олександр продовжив службу у структурі, створював новий загін спецпризначення «А». А ще продовжував займатися спортом: був багаторазовим чемпіоном області з кікбоксингу і тайського боксу, переможцем Кубка Донбасу по К1 серед професіоналів, чемпіоном України з кікбоксингу і чемпіоном України з тхеквондо серед ветеранів. Навіть травми не зупиняли Олександра від участі у змаганнях, так само він щодня тренувався зі зброєю: мав помпову рушницю, яку усіляко вдосконалював. А ще опікувався маріупольськими дітьми, які опинилися в скрутних життєвих ситуаціях: допомагав коштами, годував, тренував.
За життя отримав нагородну вогнепальну зброю та відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції».
Востаннє Юлія з донькою бачили Олександра 2 березня 2022 року. Він з побратимами привіз воду – дружина навіть не впізнала його в амуніції.
«8 березня ми його чекали. Потім у його день народження мріяли, щоб тато з’явився. Але його так і не було. Ми пережили все, що відбувалося у Маріуполі. Я вирішила виїжджати після того, як прилетіло біля нас і ми дивом залишилися живі. Коли вже були у Запоріжжі, чоловік зателефонував. Сказав, що вибратися вже неможливо, попросив дізнатися, чи буде для них допомога, бо їм вже було важко справлятися з усім», – сказала Юлія.
Під час оборони Маріуполя Олександр відбивав атаки ворога рубежі поблизу морського порту, де були висотні будівлі. Під час масованого обстрілу він намагався укритися та підвернув ногу, коли стрибав з другого поверху, сильно порвав зв’язки. З травмою він воював ще 5 днів, поки міг ходити, а потім бійця перевели у шпиталь на «Азовсталі».
«Ми познайомилися на «Залізяці», коли «Гусара» привезли з травмованою ногою. Я до нього підійшов, поговорили. Він розповів за себе я за себе, потиснули один одному руки «по венах», як це роблять воїни. Запам'ятав, як Гусар був незадоволений з того, що з початком вторгнення виїхала більшість людей, котрих він тренував як спецназ. Показав свою нагородну зброю. Ми ще трохи поспілкувалися, а потім його забрали на інший бункер, де Гусар, на жаль, загинув. Але про це я дізнався, коли за 3 роки повернувся з полону, – сказав боєць на псевдо Веб. – Я був радий знайомству з такою сильною людиною та професіоналом. Але так склалося, що таких відважних і досвідчених воїнів смерть забирає підступно, не в бою. Для мене друг Гусар став один з прикладів, яким має бути офіцер нашої армії».
Спочатку Олександра вважали зниклим безвісти. Пошуки не дали результату, тому воїна визнали загиблим у суді. Станом на серпень 2025 року тіла родині не повернули.
«Олександр був найяскравішою людиною, веселим, чуйним, сміливим! Найкращим батьком, про якого можна було б тільки мріяти!», – сказала Юлія.
Посмертно оборонця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Вдома на нього продовжують чекати дружина та донька.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.