Старший солдат Максим Дяченко на псевдо «Міні Мі» поліг у селі Рибацьке Маріупольського району 31 березня 2022 року. Його з важкопораненими побратимами евакуювали з металургійного комбінату «Азовсталь» у Маріуполі, коли російські військові збили гелікоптер. Воїнові назавжди 28 років.
Максим народився 23 травня 1993 року у місті Чистякове, але з родиною жив у сусідньому Шахтарську. У 2014-му закінчив Донецький юридичний інститут.
«Коли тривали державні іспити, вже точилися бої за Донецький аеропорт. І відразу після останнього іспиту він поїхав у Нові Петрівці до батька Ігоря та вступив до батальйону «Донбас». Там склав присягу й став солдатом. У складі цього добровольчого підрозділу прослужив близько пів року, після чого син звільнився», – розповіла мати Тетяна.
Навесні 2015 року родина переїхала до Кам’янського на Дніпровщині. Там придбали будинок і все літо присвятили його облаштуванню.
«Наприкінці серпня до нас завітали побратими, з якими Макс служив у батальйоні «Донбас». Вони запропонували йому приєднатися до лав «Азова» та організувати в полку аеророзвідку», – поділилася мати.
Максим служив у «Азові» з 2015 по 2021 роки. Мав багато нагород: відзнаку Президента «За участь в АТО», нагрудний знак «За доблесну службу», медалі «За оборону Маріуполя» та «За військову службу».
«Я з ним познайомився в нашому батальйонному клубі під час настільної гри Warhammer 40000. Такий невисокий, у круглих окулярах, із шикарною густою та довгою бородою, світлою посмішкою. І очима, які постійно блищали – особливо коли Макс говорив про те, що йому подобалося. Мене трохи веселила його любов до здоровенних ножів. «Міні Мі» був розумною людиною, вільно володів англійською, багато читав і мав гарне почуття гумору. З ним було легко спілкуватися», – розповів побратим на псевдо «Обіто».
У жовтні 2021-го Максим звільнився. Проте, за кілька днів до повномасштабного вторгнення вирушив до Маріуполя: «Я тільки подивлюся, може, нічого й не буде», – сказав тоді. Вранці 24 лютого 2022 року Максим уже був на базі та знову долучився до полку.
«Зв’язок був дуже слабким і нестабільним. Переважно Максим спілкувався зі своєю коханою Настею, вони були разом вісім років. За словами Ігоря, 14 березня Макс отримав поранення: у кімнату залетів і вибухнув снаряд, сину зламало руку, обпалило плече та посікло ноги», – сказала Тетяна.
Останнє голосове повідомлення від сина вона отримала 27 березня: «Все добре, лікуюся». 31 березня важкопоранених евакуювали гелікоптером. Але дістатися Дніпра вертоліт не зміг – росіяни збили його над селом Рибацьке.
20 листопада 2024 року на Байковому кладовищі у Києві відбулася кремація.
Посмертно оборонця нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.