Старший сержант Дмитро Мазний на псевдо «Мазік» загинув 8 травня 2022 року в Маріуполі, коли ворожа авіабомба влучила в бункер на території металургійного комбінату «Азовсталь». Воїну назавжди залишилось 37 років.
Дмитро народився та жив у Маріуполі, там закінчив школу. Вступив до Приазовського державного технічного університету, але незабаром покинув виш і перейшов до електромеханічного технікуму.
Зі шкільних років був закоханий у музику: грав на різних інструментах, виступав із різними колективами на сценах Маріуполя та інших міст України. До останнього не полишав це захоплення, мав свій гурт і був наставником для молодих музикантів. Навіть на «Азовсталі» єдине, про що Дмитро переймався із матеріального – його музичні інструменти.
«Дмитро був моїм другим батьком, який навчив мене не лише музиці, а й життю. Одного дня він написав мені: «Давай грати разом». Це був один із найкращих моментів мого життя. Звісно, одразу погодився. І коли я прийшов у гараж, то зрозумів, що, крім хорошої музики, мене оточують ще й добрі люди. Навіть не порахувати величезну кількість ситуацій, які ми з ним пережили. Я дуже вдячний Дімі за все, що він зробив! «Мазік» назавжди у моєму серці!», – поділився друг Сергій.
У 2014 році Дмитро долучився до лав «Азова», який на той час був ще добровольчим батальйоном. Брав участь у Широкинській операції, де зазнав поранення та контузії. На початку 2017-го покинув службу та повернувся до цивільного життя. Дмитро виховував сина та разом із батьком розвивав сімейний бізнес – меблевий магазин. У 2020 році вдруге одружився.
За словами дружини Оксани, чоловік планував зробити морську кар'єру. Для цього пройшов спеціальне навчання та почав ходити в рейси як моторист. У 2021 році вступив до Херсонського морського коледжу рибної промисловості, де освоював професію механіка.
26 лютого 2022 року Дмитро Мазний поїхав до військової частини та повернувся на службу в «Азов» – як і в 2014-му, «Мазік» не зміг залишитися осторонь. 19 березня зазнав поранення, і з того часу перебував у шпиталі на «Азовсталі».
«Теж кохаю тебе. Усім привіт. Пізніше напишу», – це було останнє повідомлення Дмитра коханій дружині Оксані.
«Я завжди раділа, що в мене такий дядько. Він ніколи не читав моралі та не вчив, як жити. Навпаки, завжди був за будь-який двіж. Взяти коня у сусідів і погнати селом? Давай. Побудувати будинок на дереві? Завтра ж почнемо. Я завжди захоплювалася думками, що мій дядько рокер. Що він сам робить гітари, грає на них, записує пісні. Коли почалася війна, я пишалася, що саме мій дядько нас захищає. Він сказав мені ніколи не боятися. І я не буду. Він був найкращим!», – розповіла племінниця Таїсія.
Станом на травень 2025 року Дмитра не поховали – рідні досі чекають на повідомлення, що є збіг ДНК.
У нього залишилися дружина Оксана, син Данило, батьки Василь і Людмила, брат Артем і друзі.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.