Старший солдат Михайло Холопов на псевдо Мікс прийняв свій останній бій в селі Олександропіль Краматорського району 8 квітня 2025 року. Під час бойового завдання він зазнав смертельних поранень через скид з ворожого дрона. Захиснику назавжди 34 роки.
Михайло народився в місті Краматорськ. Після закінчення місцевої школи №3 пішов працювати на завод «Енергомашспецсталь» помічником сталевара. Ще з дитинства Михайло захоплювався дзюдо, і все життя займався спортом. Мав неймовірну енергію, силу духу, щодня вмикав улюблену музику та починав тренування. Гантелі, дошка для віджимань, TRX-петлі – заняття були найбільшим хобі його життя.
У 2015 році юнака призвали на строкову службу. Після демобілізації ненадовго повернувся працювати на завод, проте остаточно зрозумів: його покликання – військова справа. У грудні 2017 року підписав контракт зі Збройними силами України.
Веселий, добрий, завжди любив жартувати. Михайло був меломаном, грав у ігри на мобільному телефоні, дивився фільми жахів і наукові програми про космос. А ще любив гуляти рідним Краматорськом разом із дружиною та донькою.
«Мені з ним завжди було дуже легко, спокійно і затишно. Міша – моя половинка. Коли ми зустрілися вперше, він сказав: «Ми ж найшлися». Майже відразу почали жити разом, одружилися та були впевнені, що у нас попереду довге спільне життя, – поділилася дружина Анна. – Міша дуже хотів стати батьком, і коли у нас народилась доня Єлизавета, то був гордий, що вона – його справжнісінька копія. Мішаня був неймовірно доброю та чуйною людиною, завжди та у всьому допомагав. Створював затишок у нашій оселі, був талановитим: за що б не брався, все у нього виходило.
Кожен раз, як ми виходили на вулицю, Міша казав: «Зачекай, Ваннушка (саме так він мене називав), зроблю декілька підходів на турнічках, і підемо гуляти». Я з донькою дивилась на нього та дуже пишалась своїм чоловіком. Мішаня був надзвичайно мрійливим, він годинами міг мені розповідати про наше спільне майбутнє: хотів купити власне авто та дачу десь біля лісу, щоб поруч була річка. Він дуже любив відпочинок на природі, особливо йому подобались прогулянки у дощову погоду».
Під час повномасштабного вторгнення Михайло служив на аеродромі Краматорська у роті охорони військової частини А3546. Паралельно здобув вищу освіту та отримав водійське посвідчення. 4 листопада 2024 року за наказом Головнокомандувача підрозділ, де служив Михайло, перекинули на передову. На лінії фронту він продовжував сміливо та віддано захищати Україну до останнього подиху.
«Милий Мішечка, як же нам з донькою тебе не вистачає, ми сумуємо за тобою, все навколо нагадує про тебе. Дякую тобі за кожен день, проведений разом. Ти був для мене не просто чоловіком, а й найкращим другом, рідною душею. Кожен спогад про тебе наповнений ніжністю, вдячністю та безмежною любов'ю. Ми були та завжди будемо сім'єю. Я люблю тебе всім серцем», – сказала Анна.
Посмертно Михайла нагородили відзнакою командира 157-ї окремої механізованої бригади.
Поховали захисника на Алеї Героїв у Краматорську.
У нього залишилися дружина, донька та батьки.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.