Старший лейтенант поліції Микола Самойленко на псевдо "Шустрий" загинув 19 січня 2023 року в донецькому СІЗО. У полон він потрапив 2 березня 2022 року під час евакуації мирних жителів, коли разом із побратимами натрапив на засідку. Воїнові назавжди 26 років.
Микола народився 5 жовтня 1996 року в селі Багатир Волноваського району. Змалечку був лідером і душею компанії, завжди збирав біля себе хлопців із усієї вулиці.
«Його дитячою пристрастю була «гра у войнушку». Бути військовим – то була його мрія. Батько з дерева зробив йому практично повну копію автомата. Коля дуже любив цю іграшку, навіть деякий час спав з автоматом», – розповів старший брат Олександр.
У школі Микола любив історію. Тренувався на турниках, пізніше захопився паркуром. Завжди брав участь у районних змаганнях з бігу на великі дистанції. Сусіди запам’ятали його як хлопця, який у будь-яку пору року бігав 15 км за селом із рюкзаком за плечима. У рюкзаку було каміння – так хлопець готувався до здачі нормативів для вступу в університет.
Після школи навчався у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Тоді відвідував секцію ножового бою, займався пейнтболом. Та найбільшим захопленням були курси тактико-спеціальної підготовки.
«Після університету близько двох років він працював у райвідділку. Але робота з перекладанням паперів була не його покликанням. Ці роки для Миколи були підготовкою до вступу у КОРД. Молодший брат – найцілеспрямованіша людина, яку мені довелося знати», – сказав Олександр.
Згодом Микола вступив до підрозділу спеціального призначення КОРД, був старшим інспектором 2-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління у місті Маріуполь.
«Ми побачилися 24 лютого, у день, коли почалося повномасштабне вторгнення. Микола якраз тоді був у Києві. Зустрілися, брат передав усі речі, рюкзак. А ще порадив запастися їжею та водою. І наказав берегти себе і батьків. Ми обійнялися. Брат посміхнувся і сказав, що все буде добре. Як же він тоді помилявся», – пригадав Олександр.
Микола міг лишитися в столиці, але прорвався до Маріуполя, бо не міг залишити побратимів.
«2 березня матері зателефонували з невідомого номера. Гадаю, що то був хтось із товаришів брата. Він і повідомив, що Микола потрапив у полон. Вдалося вийти на керівництво, інформація підтвердилася. Нам усі відповідали в один голос, що все добре, що вони є в списках на обмін і ось-ось їх визволять», – сказав брат.
Спочатку Миколу тримали в Оленівській колонії. Потім вивезли до Донецька в СІЗО. Востаннє він виходив на зв’язок 23 вересня 2022 року, трохи поспілкувався з матір’ю. А 28 лютого 2023-го командир повідомив про смерть Миколи – нібито від менінгіту.
Бійця посмертно нагородили відзнакою Президента «За оборону України» та орденом «За мужність» III ступеня. Вулиця, де жив Микола в рідному селі названа його іменем. Нині село окуповане.
Поховали воїна на кладовищі в Білогородці у Бучанському районі Київщини.
З рідних у Миколи залишилися батько, мати та старший брат.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал героїв згадують загиблих захисників з Донеччини.