1 лютого 1921 року значна група діячів культури, професори й студентство зібралися в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка, щоб за християнським звичаєм відзначити 9 днів по смерті Миколи Леонтовича. Нашвидко, але з великою відповідальністю спорядили концерт з творів Леонтовича, виступили зі словами жалю й скорботи. По концерті урядили Комітет пам’яті Миколи Леонтовича і вирішили розпочати свою роботу з першого питання — з’ясування обставин вбивства митця.
Нагадаємо, що композитор, збирач музичного фольклору Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року. Микола Леонтович навчався на священника, але любов до музики визначила йому іншу професію – вчителя музики. Всю свою педагогічну діяльність він присвячував утворенню хорових колективів серед учнів, збиранню музичного фольклору.
Зокрема, праця з багатонаціональним колективом дітей шахтарів у містечку Гришине (нині м. Покровськ) на Донеччині підказала необхідність композитору Леонтовичу поповнити навчальний музичний матеріал творами інших народів. Російські, вірменські, чеські, татарські та німецькі пісні в його обробці стали окрасою хорового репертуару. Він виробив власну музичну педагогіку: слухання музики, заучування пісень напам’ять, мелодійні вправи на слух без нот, виконання ритмічних вправ та співання мелодій по нотах, ритмічні та мелодійні диктанти, розвиток самостійної музичної творчості учнів шляхом складання ними мелодій та їхніх варіантів з різним ритмом.
Композиторська діяльність Миколи Леонтовича набула довершених форм, тому й зацікавила музичних викладачів, які почали включати його твори до репертуарів різних хорів. Особливої популярності набули обробки «Щедрика», «Над річкою бережком», «Мала мати одну дочку», які тепер є частиною світової хорової класики.
У 1918 році після проголошення Україною незалежності Микола Леонтович у Києві викладав хорове диригування у новоствореному Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка та у Народній консерваторії. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича налічує понад 200 авторських обробок і перекладів народних пісень для хорового співу, одноактну оперу «На русалчин Великдень», яка через передчасну смерть композитора так і не була завершена.
Більшовицькій владі яка у 20-х роках прагнула укріпити свою владу в Україні, відомий композитор, який популяризував українську музику і фольклор, був небезпечний, адже його творчість будила національну свідомість.
Жорстоке вбивство українського композитора відбулося наприкінці січня 1921 року на очах його батька-священника.
У квітні 1921 року відбулось юридичне затвердження Комітету відповідним дозволом владних органів. До складу комітету увійшли відомі діячи культури та освіти, а також рідні Миколи Леонтовича. Головою комітету було обрано видатного українського композитора Кирила Стеценко. Дуже швидко Комітет зріс до 53 членів. З них 45 — персональні члени, а 8 — творчі колективи.
26 лютого 1922 року в Харкові Колегія Головполітосвіти затвердила Положення про Комітет, перейменувала його в Музичне товариство імені Миколи Леонтовича, надала грошову субсидію.
1 квітня 1922 року офіційно на зборах колективу в 50 чоловік (майже весь склад) було прийнято нову назву і Положення, переобрано правління та створено перші дві комісії — музичну і музейну. Товариство очолили Юхим Михайлів (голова), Олесь Чапківський (секретар), Пилип Козицький (заступник голови).
У час розквіту своєї діяльності Товариство імені Миколи Леонтовича об'єднувало понад 200 членів, мало філії у Харкові, Одесі, Житомирі, Вінниці, Полтаві, Дніпропетровську, Миколаєві, Чернігові, Черкасах та інших містах.
На весну 1927 року Товариство зареєструвало по республіці 1014 музичних організацій; хорів селянських — 347, робітничих — 211, шкільних — 367, оркестрів робітничих та селянських — 82, професіональних хорів — як «Думка», РУХ, ДУХ — 7. Прикметно, що більшість хорових колективів, зокрема і капели бандуристів, брали собі ім'я Леонтовича, чи Лисенка, що свідчило про авторитет цих митців у народних масах.
Відбулися і деякі організаційні зміни в керівництві товариства: 1925 року його очолив Михайло Вериківський, секретарем обрали Миколу Грінченка. Пилип Козицький, у зв'язку з переїздом, керував Харківським осередком. Київську філію очолювали Григорій Верьовка, Микола Грінченко, Лев Ревуцький.
Активну участь в роботі Товариства брав Сергій Папа-Афанасопуло.
Піком визнання діяльності Товариства стали дві події 1927 року. Тоді саме членам Товариства (попри всі закиди у націоналістичній орієнтації) доручили організувати українську експозицію на Міжнародній виставці у Франкфурті-на-Майні. Там було представлено 391 експонат (музичні інструменти, нотні видання, макети оперних постановок, програмки та афіші), виступали українські співаки, зробив доповідь Пилип Козицький.
Але найвагомішим досягненням і визнанням творчого потенціалу композиторських сил Товариства стали підсумки всеукраїнського музичного конкурсу:
першу премію здобули Лев Ревуцький за Симфонію № 2 та Борис Лятошинський за Увертюру на чотири українські теми;
другу — Василь Золотарьов за Увертюру на українські теми та Увертюру-фантазію;
третю — Пилип Козицький за хоровий диптих «Дивний флот» та Леонід Лісовський за кантату «Слава Україні».
Але вже на початку 1926 року група композиторів харківської філії виступила з відкритим звинуваченням Товариства у проведенні української націоналістичної лінії та відхиленні від завдань революційного пролетарського мистецтва. Вони створили Асоціацію революційних композиторів України — АРКУ, яка, на відміну від Асоціації сучасної музики, повинна була, за їх думкою, повністю замінити Товариство.
У лютому 1928 року, піддавши діяльність Товариства нищівній критиці вже на урядовому рівні, його ліквідували й утворили ВУТОРМ — Всеукраїнське товариство революційних музикантів, «оскільки ім'я Леонтовича було визнане неактуальним для радянської доби».
Сьогодні Хорове товариство імені Миколи Леонтовича є Асоціацією Національної всеукраїнської музичної спілки (НВМС). Впродовж останніх 25 років головою товариства був видатний український хормейстер, художній керівник та головний диригент Національної капели ДУМКА, народний артист України, професор, академік, Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, Герой України — Савчук Євген Герасимович.
Товариство є ініціатором проведення Всеукраїнського конкурсу імені Миколи Леонтовича, Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів, Хорового конкурсу ім. Кирила Стеценка, низки інших конкурсів та фестивалів.
З грудня 2016 року Хорове товариство очолює хормейстер Національної опери України, заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри хорового диригування НМАУ ім. П.І. Чайковського — Тарасенко Олександр.
З ініціативи Голови Товариства та при підтримці правління були реалізовані нові творчі проекти. Наприкінці червня кожного року проводиться Літня хорова академія для студентів-хормейстерів у найбільших містах України.
Мета проекту: Ініціювати створення додаткового мистецького простору можливостей для молодих диригентів-хормейстерів. Здійснення прем’єр нової української та світової музики під керівництвом видатних митців. Відродження забутих пластів художньої культури України, розвиток виконавської майстерності хорових колективів. Пропаганда і популяризація в світі творчості кращих українських композиторів, удосконалення підготовки і освіти молодих українських хормейстерів. Заохочення до інтенсивнішої спільної діяльності українських хорових шкіл.
Відбулося три сесії Літньої хорової академії в Одесі (25.06.-02.07.2017), у Львові (24.06.-01.07.2018) та Харкові (23.06-29.2019). Проведено Хоровий фестиваль музики Артемія Веделя до 250-річчя від Дня народження композитора (листопад 2017 року, місто Київ).
За сприяння Українського культурного фонду Товариством відроджено Всеукраїнський хоровий конкурс ім. М. Леонтовича (листопад 2018 р., м. Київ).
Спільно з видавництвом «Музична Україна» видано повне зібрання творів Миколи Леонтович (вересень 2019 року, м. Київ).
Всеукраїнське хорове товариство ім. М. Леонтовича у 2018 році набуло членства в Європейській хоровій асоціації EUROPA CANTAT. У листопаді 2019 року Хорове товариство України було визнане офіційним рекрутером до Світового молодіжного хору.