Марія Павлівна Лісовська народилась 28 серпня 1922 року в селі Лиски Чернігівської області. У 1946 році закінчила Харківський університет і разом з чоловіком - Костем Тесленком (побрались вони під час навчання) - переїхала до Донецька, де з 1946 по 1976 рік викладала у школі українську мову.
Марія Павлівна та її чоловік – викладач української літератури – багатьом прищепили любов до рідної землі й українського. Серед їх учнів - і майбутній поет Василь Стус, у якого Костянтин Тесленко був класним керівником. «Ще в школі саме він відкрив татові українську літературу (давав окремі книги заборонених українських письменників, в тому числі Розстріляного відродження, зі своєї бібліотеки) і взагалі був важливим для школярика Василя Стуса Учителем», - розповідає син письменника Дмитро Стус.
Марія Лісовська та Кость Тесленко (до речі, племінник Архипа Тесленка) були не лише вчителями, а й письменниками. Виступаючи проти русифікації Донецького краю, вони писали українською мовою, прищеплювали учням українську ідентичність, любов до української мови та культури. Їх перша книжка «Скільки житиму – любитиму» вийшла в 1959 році. У 1961 році Марія Лісовська стала членкинею Спілки письменників СРСР.
З-під пера творчого подружжя вийшло близько сотні оповідань, повісті, романи. Серед них «На морі слідів не лишається» (1960), «Крізь громовицю» (1961), «Знайдені крила» (1962), «Різноцвіття» (1966), «Відлучення серця» (1972), «Незгасимі зоряниці» (1978), «Богучари» (1982), «Зимовий грім» (1985), «Крихкий лід» (1989). У творах Марії Лісовської та її чоловіка переважали морально-етична та шкільна тематика, вони оспівували природу, любов до життя, шанування гуманістичних цінностей та українських традицій.
Ці твори друкувалися в обласній газеті «Радянська Донеччина», в альманахах «Донбасс», «Сила молодая», в журналах «Зміна», «Дніпро», виходили окремими виданнями.
Померла Марія Лісовська 10 березня 1981 році у Донецьку.
Син Марії Павлівни та Костянтина Макаровича – Олександр - ще у школі почав писати вірші, дебютував ліричною добіркою в альманасі «Вітрила». Після середньої школи він став студентом першого курсу філологічного факультету Донецького університету. Після доносу в січні 1967 року Олександра Тесленка разом з Василем Голобородьком за читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» виключили з університету та вигнали з комсомолу.
Теплі взаємовідносини між вчителями та талановитим учнем заклали підґрунтя для подальшого спілкування родин Тесленків та Стусів. Олександр Тесленко пишався тим, що його батько був вчителем Стуса й він сам не раз був гостем у родини Стусів. Врешті, він став хірургом та письменником-фантастом, продовжувачем літературної династії Тесленків. Помер у 1990 році внаслідок отримання великої дози опромінення під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.