13 листопада 2026 року виповнюється 108 років від дня прийняття Малої конституції Західноукраїнської Народної Республіки, яка стала одним із важливих етапів на шляху до правового оформлення української державності.
16 жовтня 1918 року, цісар Карл І в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність. Для формування власних органів влади 18 жовтня у Львові відбулось зібрання за участю послів австрійського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств з етнічних українських земель, що входили до Австро-Угорщини, яке сформувало Українську Національну Раду (УНРаду).
19 жовтня УНРада проголосила створення Української держави на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття на чолі з депутатом австрійського парламенту Євгеном Петрушевичем і намір перебрати на себе органи влади. Проте наступного дня намісник Королівства Галичини та Володимирії генерал Карл Георг фон Гуйн відповів відмовою, повідомивши про плани передати Галичину Польському королівству.
Щоб запобігти переходу Східної Галичини під контроль відроджуваної Польської держави, українські сили вирішили діяти рішуче. У ніч на 1 листопада 1918 року у Львові розпочалося повстання, відоме як Листопадовий чин. У Львові Листопадове повстання стикнулося з активним збройним опором польського населення міста. Бої за Львів тривали понад три тижні.
Незважаючи на це, 13 листопада 1918 року, у день зречення престолу цісаря Карла І, УНРада затвердила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким нова держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).
Документ ухвалювали в умовах жорстких вуличних боїв за Львів між українськими підрозділами та польськими силами. Попри воєнний стан, українські політики прагнули миттєво перевести владу в легітимне правове поле.
Закон був лаконічним, але надзвичайно змістовним. Він складався лише з п’яти артикулів (статей), кожен із яких визначав фундаментальні основи державного ладу:
Назва держави (Артикул I). Проголошена Українською Національною Радою держава отримала офіційну назву — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
Територія та кордони (Артикул II). До складу республіки входили українські етнічні землі в межах колишньої Австро-Угорщини. Це стосувалося Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, що становило близько 70 тис. кв. км із населенням майже 6 млн осіб.
Державний суверенітет (Артикул III). Ця територія проголошувалася самостійною, незалежною та суверенною державою.
Органи влади (Артикул IV). До скликання Установчих зборів на основі загального, рівного, прямого та таємного виборчого права вищу законодавчу владу здійснювала Українська Національна Рада. Виконавча влада покладалася на Державний секретаріат (уряд), який очолив Кость Левицький.
Державна символіка (Артикул V). Гербом республіки затверджувався золотий лев на синьому полі, повернутий у правий геральдичний бік. Державним прапором став синьо-жовтий стяг, а державною печаткою — зображення герба з написом «Західно-Українська Народня Республіка».
Автором першого проєкту закону став монах-василіянин, громадський діяч та політик о. Платонід Філяс. Активну участь у доопрацюванні тексту взяли митрополит Андрей Шептицький та єпископи Григорій Хомишин і Йосафат Коциловський.
Мала конституція стала основою для подальшого ухвалення надзвичайно прогресивних законів. Національним меншинам (полякам, євреям, німцям) гарантувалося право на представництво в парламенті, власні школи та вільне використання рідної мови в державних установах.
На відміну від багатьох сусідніх регіонів колишньої імперії, де панували анархія та погроми, уряд ЗУНР зумів швидко налагодити роботу судів, пошти, залізниці та фінансової системи, спираючись на норми прийнятого закону.
«Тимчасовий основний закон» став не просто юридичним актом, а маніфестом політичної зрілості української нації. Попри те, що через несприятливі зовнішньополітичні обставини та воєнну перевагу сусідів ЗУНР втратила контроль над своєю територією, закладені нею державотворчі традиції не зникли. Вони стали інтелектуальним фундаментом для подальшого розвитку української конституційної думки в еміграції та сучасної незалежної України.