16 липня 1990 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила доленосний документ – прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яким визначені основи державного, політичного, економічного ладу та підкреслені самостійність і суверенітет України. Із 384 депутатів, зареєстрованих у залі, “за” проголосували 355 осіб, проти – 4, утримався – 1, решта – не брали участь у голосуванні.
Одним із головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Крім того, Декларація проголошувала самостійність України в питаннях економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин; нейтралітет у зовнішній політиці та без’ядерний статус, гарантувала право на вільний національно-культурний розвиток усіх національностей, що проживають на території України; проголошувала необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних, духовних та мовних потреб українців за межами республіки.
День проголошення Декларації був оголошений в Україні святковим і вихідним. Перша річниця її прийняття запам’яталася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями в багатьох регіонах.
Закладені до Декларації положення та закріплення їх у Конституції дозволили 24 серпня 1991 року проголосити повну державну незалежність України.
Тоді здавалося, що поставлено останню крапку в імперських амбіціях москви, проте боротьба за нашу незалежність триває досі. Тепер — на полі бою. Але ми й цього разу переможемо та зруйнуємо московську імперію зла!