Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року №431/2007, щорічно у третю неділю травня відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.
Цього дня по всій Україні віддають шану жертвам політичних репресій. Традиційно в цей день українці вшановують пам’ять тих, кому зламали долі сили, що намагались знищити Україну, українців та українську культуру.
2 червня 1937 було прийнято Постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.
Політичні репресії в Україні розпочалися із першої спроби встановлення радянської влади – з початку 1918 року, а закінчилися у другій половині 1980-х років. Терор носив цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по селянству. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки.
19 травня 1938 року - найкривавіша ніч у Києві. У в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини.
Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
За оціночними даними архівних матеріалів Служби Безпеки України, в Україні було заарештовано понад мільйон осіб, 545 тис. з них засуджені, у т.ч. – щонайменш 140 тис. розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України виселено 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.
Наслідками комуністичного терору в Україні стали знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії та денаціоналізація.
Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні стали також поляки, німці, євреї, представники інших національностей.
Україна послідовно проводить державну політику, спрямовану на відновлення та збереження історичної пам’яті українського народу, забезпечення дотримання ідеалів гуманізму та демократії, прав і свобод людини і громадянина.
17 квітня 1991 року, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими».
У вересні 1992 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про програму «Реабілітовані історією», щоб зібрати інформацію про кожного необґрунтовано засудженого у період з 1917 до 1991 року, а також детально вивчити репресії в СРСР. Спочатку планувалося випустити 25 книг – по одній на кожну область України. Однак ті дослідники, які взялися за цю роботу на початку 90-х, не могли й уявити, які були масштаби того, що відбулося.
На даний час іменний список репресованих на території України та архівні матеріали про каральну машину СРСР – це більше 100 величезних томів.
Так у Донецькій області, де репресії торкнулися найбільшої кількості людей на всій території України, для описання репресій знадобилося дев’ять томів.
У 2018 році, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», було суттєво розширено коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримали ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.
Одним з найбільших місць поховання жертв сталінських репресій на території України - таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні (нині Броварський проспект у Дніпровському районі м. Києва). Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб, на даний час встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
Відомі й деякі інші місця масових поховань жертв політичних репресій 1937-1938 років: Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).