18 травня 2019 року виповнюється 75 років найбільш трагічній події в історії кримськотатарського народу. Саме в цей день 1944 року, в уже звільненому від німецьких військ Криму, розпочалася операція військ НКВС по депортації кримських татар до віддалених районів Середньої Азії та Сибіру. Операція проводилась відповідно до таємної постанови Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар», у якій наводились абсурдні звинувачення кримськотатарського народу у масовому зрадництві, колабораціонізмі та дезертирстві, але при цьому не наводилось жодних доказів означених фактів.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, у наслідок чого більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовані численні випадки мародерства з боку військових.
Під час головної хвилі депортації було виселено 180 014 осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. депортованих. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 років в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили приїхати до своїх родин на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР та протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на традиційні радянські назви.
У 1948 році Президія Верховної Ради СРСР встановила довічний термін депортації і запровадила кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового примусового поселення. Таке обмеження було знято лише у 1956 році, але й після того Крим був закритою зоною для його корінного населення.
Десятиліття кримськотатарський народ вів сміливу і наполегливу боротьбу з радянським режимом за повернення на рідну землю. Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.
20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення у її складі.
З метою підтримки боротьби громадян України - кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента України від 14 травня 2014 року № 472/2014 «Про День боротьби за права кримськотатарського народу» було встановлено в Україні День боротьби за права кримськотатарського народу, який відзначається щороку 18 травня. Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 792-VІІІ «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» депортацію з Криму кримськотатарського народу у 1944 році було визнано геноцидом кримськотатарського народу та встановлено 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Через 70 років, з початком тимчасової окупації Кримського півострова Російською Федерацією, історія повторилася знов. Тисячі наших співвітчизників – кримських татар і етнічних українців через безпосередню загрозу їхньому життю мусили покинути рідні домівки. Всі ці роки російська окупаційна влада проводить репресивну політику залякування, психологічного тиску, ув’язнення, безслідного зникнення кримських татар.