День вишиванки, який у світі традиційно відзначають у третій четвер травня, цього року випав на 19 травня.
Це свято покликано зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу.
Слід зазначити, що традиційна українська сорочка відігравала не тільки функцію одягу, а ще була своєрідним оберегом. Обов’язковим було нанесення орнаменту там, де були відкриті частини тіла: на рукава, комір і поділ.
Своїми особливими візерунками і поєднанням кольорів можуть похвалитися не тільки окремі історико-етнографічні регіони України, але й села. Майже для кожного села були притаманні саме йому візерунки, тому можна зустріти думку, що вишита сорочка була ніби паспортом людини. Так, по вишивці на одязі можна було зрозуміти, звідки її власник. Сорочки відрізнялися також кроєм і кольором. Зі свого боку, візерунки одягу можна розділити на геометричні й рослинні орнаменти. Рослинні традиційно вишивали на жіночому одязі, геометричні – на чоловічому.
Також існує понад 250 швів, які базуються на 20-ти видах техніки вишивання. Найпопулярнішими серед них є лиштва, низинка, гладь, мережка, штапівка. Вишивання було виключно жіночим заняттям. У вишиту річ в процесі вишивання закладалася велика енергетика. Щоб вона була позитивною, дівчина перед тим, як братися за роботу, зазвичай постилась, молилася та мила руки. Довгий час вишивка була також своєрідною візитівкою людини. З орнаменту та по квітах можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус.
На початок ХХ століття вишиванка стала використовуватися як патріотичний та культовий одяг, символ української ідентичності.
За матеріалами Донецького обласного краєзнавчого музею