2 серпня Україна разом зі всім світом відзначає Міжнародний день голокосту ромів. Пам’ятна дата встановлена Прокламацією Міжнародної ради пам’яті геноциду ромів, яка була ухвалена 23 листопада 1996 року лідерами ромських організацій 10 країн Європи і Сполучених Штатів Америки на конференції «Геноцид - Пам'ять - Надія», що відбулася в колишньому нацистському концентраційному таборі «Освенцим».
У «Циганську ніч» з 02 на 03 серпня 1944 року у газових камерах нацистського табору смерті «Аушвіц-Біркенау» було знищено 2897 осіб ромської національності, у тому числі дітей та старих.
За роки Другої світової війни нацисти, здійснюючи расистську політику геноциду, знищили у концтаборах, таборах примусової праці, місцях кочування та під час каральних операцій від 600 тисяч до 1,5 мільйона ромів, 20 тисяч з них – на території України. Точну цифру неможливо встановити, адже не в усіх ромів були документи.
Затримання й у багатьох випадках знищення ромів відбувалося не лише за ознакою етнічної належності, а ще й соціального статусу (в окупаційних директивах про них ішлося як про «асоціальний елемент» на підставі расистського міфу про ромів як «злочинний народ»). Ромів на окупованих радянських територіях почали масово розстрілювати задовго до ухвалення рішення щодо їх депортації у нацистські табори. Кочові табори розстрілювались навіть рядовими солдатами за власною ініціативою. Їхня мотивація підживлювалась відчуттям власної безкарності.
В України найбільш численних втрат зазнали роми, які проживали у Києві, на території Автономної Республіки Крим та у Закарпатській області. З липня 1939 року на Закарпатті було створено кілька таборів, де на той час жило близько 15 тисяч ромів. У 1941 році в Бабиному Яру розстріляли 5 циганських таборів, які розташовувалися біля Києва. За розповідями очевидців, лише у одному з маленьких волинських сіл Видерта (Камінь-Каширський район) у 1943 році було вбито близько 500 ромів. У південних регіонах України були створені та функціонували табори праці, де вирішення «циганського питання» передбачало заходи від насильницької асиміляції до виселення на землі за Дністром, а також стерилізацію.
За роки незалежності Україна впроваджувала політику спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію й самоствердження, на законодавчому рівні засуджує будь-які прояви ксенофобії і расизму, нетерпимості й дискримінації за етнічними, культурними, релігійними та будь-якими іншими ознаками. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія - складовою нашої спільної національної пам’яті.