Десять років тому, 22 січня 2014 року, відкрився сумний рахунок Героїв, які загинули під час Революції Гідності, і яких згодом назвуть Небесною Сотнею. Загалом у списку Героїв Небесної Сотні 108 людей.
Протистояння на вулиці Грушевського, яке в подальшому призвело до перших жертв, почалося ще в неділю 19 січня 2014 року. Того дня традиційне недільне Віче переросло у ходу мітингувальників до Верховної Ради.
На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалося серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета. Бій, що тривав з різною активністю понад дві доби, завершився 21 січня, коли на вулицю Грушевського вийшли священнослужителі. Ставши між євромайданівцями та правоохоронцями, вони почали молитися, закликаючи сторони до завершення конфлікту і покаяння. Так, змінюючи один одного, священики змогли впродовж доби втримати протилежні сторони від силового протистояння.
Втім, уже наступного ранку, 22 січня, «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані. Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав на вулиці Грушевського смертельне поранення — картеч, поціливши в голову, шию та груди, не залишила йому шансів на життя. Згодом смертельне вогнепальне поранення у серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва Герої були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.
Український вірменин Сергій Нігоян приїхав з Дніпропетровщини до Києва 8 грудня 2013 року. Він закарбувався в пам’яті сучасників прочитанням уривка з поеми «Кавказ» у рамках проєкту «Наш Шевченко»:
«І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся —
поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас
слава
І воля святая».
В одному з інтерв’ю на запитання, чому він на Майдані, Сергій Нігоян відповів: «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні».
Білорус Михайло Жизневський емігрував до України ще 2005 року. З перших днів Революції Гідності увійшов до «Самооборони Майдану». Але вранці 22 січня серце Михайла біля стадіону «Динамо» зупинила куля з мисливської рушниці.
Львів’янина Юрія Вербицького було викрадено 21 січня просто з офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні Києва. На той час організовані владою бандити спеціально розшукували по столичних лікарнях поранених євромайданівців, викрадали їх та жорстоко з ними розправлялися.
Ще 3 грудня 2013 року Юрій Вербицький успішно захистив дисертацію за спеціальністю геофізика та, взявши відпустку, вирушив на Майдан, де працював на кухні. Розносячи чай захисникам вулиці Грушевського, він і отримав поранення в око.
22 січня 2014 року тіло Юрія Вербицького зі слідами тортур було знайдено поблизу села Гнідин Бориспільського району. Саме поблизу того місця розташовувалася тренувальна база «Беркута».
Крім того, 22 січня отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях активісти Революції Гідності Роман Сеник та Олександр Бадера.
Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані – 26 січня у Михайлівському Золотоверхому соборі відбулася панахида за загиблим. Після панахиди тіло Михайла пронесли вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського.
Тоді ж вперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.
