День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу травня.
У 90-х роках XV сторіччя в друкарні Швайпольта Фіоля у місті Краків з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня виникла як спеціалізоване видавництво, що займалося друкуванням кирилицею літургійних книг церковнослов’янською мовою для потреб православної церкви, з ініціативи православної маґнатерії. Книги видавалися для України та суміжних країн. Започаткована у друкарні Фіоля форма була перейнята в друкарнях України.
Перша друкарня на території України була заснована Іваном Федоровим-Федоровичем у Львові. 1547 рік став початком розвитку друкарства в Україні.
У 1581 році в Острозькій друкарні була видана Острозька Біблія – вона стала шедевром друкарського мистецтва. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».
У 1616 році була заснована Київська лаврська друкарня, яка пропрацювала три сторіччя. Перше тамтешнє видання церковнослов’янською мовою - Києво-Печерський патерик - зараз зберігається у Національному музеї історії України. У ньому викладені історія Києво-Печерського монастиря з часів його заснування, а також життя і діяння печерських святих. Вважається, що збірник почали формувати у першій третині XIII століття і він був результатом «листування» єпископа Симона (постриженика Печерського монастиря) та ченця Полікарпа.
Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592-1602 р.р.
З 1574 по 1648 рік в Україні діяло 25 друкарень. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.
У 1720 році російський цар Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою. Це фактично призвело до його руйнації. Але, незважаючи на всі перепони, й у наступні роки українське книговидання продовжувало свою роботу.
У період між Першою і Другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.
Другий етап зменшення українських видань почався за радянської влади. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.
Із відновленням незалежності України книговидання пережило різні етапи свого розвитку та занепаду. В першу чергу це було пов’язано із фінансовою кризою у 1990-х роках, припиненням державного фінансування, імпортом масової літератури з рф. Однак, із проголошенням незалежності зникли цензурні обмеження та з’явилися недержавні видавництва (приватні, церковні тощо). Тисячними накладами виходили раніше заборонені твори, збірники документів і наукових праць із табуйованих у минулому тем. Крім того, поступово зростала кількість книг, виданих українською мовою.
На початку ХХІ сторіччя ситуація в українському книговиданні почала змінюватися на краще. Це було пов’язано із запровадженням податкових пільг українським книговидавцям фактично з 2004-го до середини 2010-х років.
Так, у 2001 році побачило світ 10 614 видань накладом 50 мільйонів примірників, а у 2013-му - 26 323 назви накладом 70 мільйонів (найвищий показник з 1993 року за накладами і найвищий в історії України за кількістю назв).
У 2014 році розпочався новий етап розвитку україномовного книговидавництва. Окрім створення нових книжок (пошук нових українських авторів, переклад відомих бестселерів сучасної літератури), видавництва ще почати займатися перевиданням класичної літератури.
У регіональному вимірі галузь книговидання в Україні є значною мірою централізованою. Велика частка видавництв розташована в м. Києві, а також у містах Харкові і Львові, а до 2014 року й у м. Донецьк і Донецькій області. До 2014 частка Донецька й Донецької області у книговиданні приблизно дорівнювала частці Львова за кількістю назв, перевищуючи її за тиражами, оскільки в Донецьку знаходилися великі видавництва, що спеціалізувалися на дитячій і навчальній літературі. Через припинення діяльності видавництв на окупованій території, частка продукції Донецької області від 2015 року зменшилася більш ніж удесятеро. Станом на 2020 рік вона становила 0,5 % (за назвами) і 0,3 % за накладами.
Ще одним викликом для української видавничої справи стала пандемія, коли на тривалий термін була закрита книготорговельна мережа, а видавництва перейшли на кількамісячні терміни дистанційного режиму роботи. Із початком повномасштабного вторгнення книговидавництво пережило нові випробування. Відповідно до дослідження Культурно-видавничого проєкту «Читомо», станом на кінець 2022 року 85,9 % видавництв України продовжили свою роботу, 60,7% з них не змінили свого місцезнаходження. 43,4% видавців мають співробітників, які встали на захист своєї держави.
Книжка завжди супроводжувала нас у подорожах, заспокоювала, надихала, підтримувала. Зараз книжка з нами у бомбосховищах, у світлі ліхтарика під час блекауту, в бліндажі та в бою, вона може навіть зупинити кулю.
Вдячні всім, завдяки кому ми можемо тримати в руках новеньку книжку з хрусткими сторінками й насолоджуватися неймовірним ароматом щойно народженого видання.