27 жовтня, у день пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, Україна відзначає День української писемності та мови.
Чернець Нестор, автор величного «Слова о полку Ігоревім» та невідомі майстри, що залишали видряпані написи-графіті на стінах Софії Київської, мимоволі задокументували народження унікальної мовної системи. На цих тисячолітніх стінах дослідники знаходять суто українські флексії, давальний відмінок на «-ові» та «-еві», а також слова, які й сьогодні зрозумілі кожній дитині: князь, коваль, подружжя, хліб. Українська мова виростала з діалектів праслов’янського кореня, розвиваючись як самостійний, глибокий та милозвучний організм.
Українське слово зазнало чи не найбільшої кількості офіційних заборон та актів лінгвоциду в людській історії. Загарбники та колонізатори всіх епох чітко усвідомлювали фундаментальну істину: мова - це генетичний код нації. Російський імперіалізм розпочав системну ліквідацію української самостійності ще у вісімнадцятому столітті, коли петро перший у 1720 році видав указ, який наклав суворе табу на друк нових книг українською мовою в київській та чернігівській друкарнях.
Згодом, у 1863 році міністр внутрішніх справ петро валуєв підписав таємний циркуляр, у якому цинічно стверджувалося, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може», повністю заблокувавши видання навчальної, наукової та релігійної літератури. А вже у 1876 році імператор олександр другий, під час відпочинку на німецькому курорті, підписав Емський указ. Цей документ фактично оголосив українську мову поза законом: заборонялося ввозити будь-які українські видання з-за кордону, друкувати оригінальні художні твори, ставити театральні вистави, декламувати тексти на концертах і навчати дітей українською мовою в початкових класах. Навіть ноти з українськими текстами опинилися під забороною.
У двадцятому столітті радянська тоталітарна машина продовжила імперську мовну політику. Після короткої та оманливої відлиги двадцятих років, настав період кривавого Розстріляного відродження. У 30-х роках у казематах НКВС, у Сандармосі та на Соловках було фізично знищено цілу плеяду геніальних українських поетів, письменників, перекладачів та науковців, серед яких Лесь Курбас, Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний та Микола Зеров. У той же час радянські чиновники штучно змінювали і саму структуру мови. У 1933 році проведено насильницьку реформу правопису. Яскравим прикладом стало вилучення з абетки літери «Ґ», яку оголосили буржуазною. Зі словників вилучили тисячі питомих українських термінів та синонімів, замінюючи їх кальками з російської, щоб створити ілюзію «злиття націй».
Наступні десятиліття повоєнної русифікації методично витісняли українську мову з вищої освіти, науки, державного управління та телебачення, створюючи штучний, принизливий міф про те, що українська є мовою виключно сільською, несучасною та відсталою, тоді як російська насаджувалася як ознака цивілізованості та кар’єрного успіху.
Попри ці випробування, українське слово вистояло, зберігши свою неймовірну внутрішню силу та дивовижне багатство. Наша мова володіє колосальним лексичним потенціалом - один лише синонімічний ряд до слова «горизонт» налічує понад десять поетичних відповідників, серед яких обрій, небосхил, крайнебо, видноколо та зоріння. Вона має унікальний кличний відмінок, який зберігся як давній скарб і надає кожному звертанню неповторної мелодійності та емоційної глибини. Ця гнучкість та милозвучність дозволяли українській літературі народжувати шедеври світового рівня навіть у найтемніші часи підпілля.
Сьогодні російські загарбники продовжують політику лінгвоциду на окупованих територіях. Вони знищують українські книги, в тому числі і підручники, примусово впроваджують навчання за російськими стандартами.
День української писемності та мови є символом державності та незалежності України, основою єдності, збереження культурної спадщини. Під час Війни за Незалежність України, роль української мови надзвичайно зросла і набула нових важелів у консолідації суспільства. Саме вона забезпечує єдність українців, стоїть на сторожі збереження національної ідентичності, зміцнення національної свідомості. Яскравим проявом всенародної солідарності є Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, адже двадцять сьомого жовтня об одинадцятій годині ранку мільйони сердець по всьому світу починають битися в одному ритмі. Військові в сирих бліндажах під обстрілами, українці в різних країнах світу, школярі в укриттях та лікарі на чергуваннях одночасно беруть аркуші паперу і пишуть єдиний текст.
Наша мова вистояла всупереч усім циркулярам та указам. Плекати та берегти її - наш священний обов’язок перед поколіннями предків, які залишили нам у спадок безцінну можливість вільно говорити на своїй землі, і перед тими героями, які просто зараз відстоюють це право на передовій.