Відповідно до статті 2 Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» однією із основних форм увічнення перемоги над нацизмом є відзначення днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць.
Дата відзначення - 28 жовтня - була встановлена Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 та пов’язана із звільненням Ужгорода та виходом радянських військ на околиці міста Чоп.
Це була вже друга встановлена владою символічна дата. За часів СРСР відзначали подію 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944-му радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах.
Однак, нацистські війська остаточно залишили територію України 25-26 листопада 1944 року.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 мільйони солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тисяч вояків) і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над гітлерівською Німеччиною. Також це стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів.
Лише спільними зусиллями можливо було досягти перемоги.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним. Українські армійські частини Радянської армії у 1943–1944 роках використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
Із вигнанням нацистів Україна не отримала волю, а опинилася під іншим пануванням. Його наслідками стали масові репресії та депортації сотень тисяч українців, поляків і цілого кримськотатарського народу.
У західних областях України під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.
Унаслідок організованого масового голоду 1946-1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
Сьогодні російська федерація повністю наслідує злочинні методи нацистського та радянського тоталітарних режимів. Вбивства мирних мешканців України, руйнування цивільної інфраструктури, застосування тортур до населення окупованих територій, фактичне знищення українських міст.
Як і в роки Другої світової війни, так і зараз, кожен українець веде боротьбу за свою землю, свою свободу. Перемога України у цій війні є невідворотньою, а перемога над нацизмом вчить, що війна закінчується у столиці агресора.