Жалься, Боже, України,
Що не вкупі має сини!
«Дума», І. Мазепа, 1688
Мазепа Іван Степанович – гетьман України (1687-1709 роки); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII – поч. XVIII сторіччя.
Народився 20 березня 1639 року у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голандії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов.
Формування національно-політичних переконань І.Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П.Дорошенко та І.Самойлович, які мали програми відродження самостійної і соборної Української держави.
І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Період його правління характеризувався відродженням гетьманської України, передусім Києва – її духовного центру, розвитком культури, а також піднесенням соціального та релігійного життя.
Завдяки дипломатичному хисту, Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду - князем В. Голіциним, так з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту в Московській державі 1689 року.
Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних відносин, зафіксованих в угоді між Україною та Московською державою («Коломацькі статті»), підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та інші. Івана Мазепу й по цей час вважають найкращим українським дипломатом.
З метою оборони південних кордонів, побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.
Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать Гетьманські універсали Василеві Борковському, Прокопові Левенцю, Михайлові Миклашевському, Іванові Скоропадському та іншим. У той же час, І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), Іван Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
12 листопада 1708 року за наказом російського царя Петра І, у зв'язку з переходом Гетьмана на бік шведського короля Карла XII в ході Великої Північної війни було накладено анафему на гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи. Однак, українські церкви: Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква, Українська православна церква Канади, Українська греко-католицька церква ніколи не визнають цю анафему і служать молебні за упокій душі Мазепи.
Слід зазначити, що у вересні 2018 року Вселенський патріарх і синод Константинопольської церкви зробили заяву, що вони ніколи не визнавали дійсною анафему на Івана Мазепу, тому що вона була накладена суто з політичних мотивів.
Мазепа в різні часи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву, яке вимагало спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів. Універсалами Гетьмана українській шляхті були виділені землі під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. В цей же час збільшився обсяг торгівлі з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами, а також зріс обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.
Політика Івана Мазепи, в тому числі була спрямована на загальноукраїнське відновлення, зокрема, розвиток освіти, мистецтва, писемності, філософії, теології, суспільних та природничих наук.
Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, Іван Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштами будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бібліотеками й рідкими рукописами «даби українське юнацтво в повній мірі користувалося благами просвітництва».
За часи його правління були видані твори української літератури, зокрема Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох інших.
Значний вклад Мазепи був і в архітектурі. Так, наприкінці XVII - на початку XVIII ст. виник унікальний архітектурний стиль, який згодом вчені-мистецтвознавці назвуть - «мазепинське бароко».
Іван Мазепа був відомим меценатом. Крім будівництва нових, або перебудови старовинних храмів княжої доби, Гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них: ікони, хрести, чаші, митри, ризи, дзвони, срібні домовини для святих мощів, богослужбові книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправлені та оздоблені золотом, сріблом, коштовним камінням, парчею, оксамитом та шовком.
Гетьман І. Мазепа також опікувався станом православної церкви за межами України. Серед подарунків, зроблених Мазепою іноземним православним патріархатам, найбільш відомим є срібна плащаниця, що зберігається у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі i використовується лише в особливо урочистих випадках.
Коштом Івана Мазепи в Алеппо, у січні 1708 року, було надруковане Євангеліє арабською мовою для богослужбового вжитку православних сирійців. Окрім 3000 злотих на друк, Мазепа щедро виділив ще 3000 злотих на підтримку сирійського православ’я.
В цілому, за підрахунками козацького старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого правління на меценатські цілі було витрачено щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.00 імперіалів.
Гетьман І. Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найбільш відомих творів - гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII - початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського; поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова.
Ім’я Івана Мазепи для багатьох поколінь українства було і є символом та взірцем жертовного служіння українському народові. Політика, який за часів протистояння зміг об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну.