«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації», - писав поет, громадський діяч та правозахисник, життя якого тісно з дитячих років було пов’язано з Донеччиною.
Саме на територію сучасного Донецька родина Василя Стуса переїхала незадовго після його народження. Тут він виростав та навчався. І саме на Донеччині починався творчий шлях Стуса, перші написані вірші, переклади.
Під час навчання в Києві поет долучається до дисидентського руху. Знаковим був виступ на акції протесту 4 вересня 1965 року під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Таким кроком відчаю Стус та інші звертали увагу на нову хвилю репресій, вимагали припинити арешти та фальсифікування кримінальних справ проти незгодних з діями комуністичного режиму. За це тоді ще молодого літературознавця відрахували з аспірантури та довгих 7 років не давали можливості нормально працевлаштуватися, щоб утримувати родину.
З 1972 року починається таборовий період. За звинуваченням у «антирадянській агітації й пропаганді», а фактично за поетичні збірки та статті, Василя Стуса засудили до відбування покарання в таборах Мордовії. Згодом після звільнення Стус повернувся до правозахисної діяльності та був заарештований вдруге у 1979 році. Борця з режимом було закатовано у вересні 1985 року в у таборі ВС-389/36-1 у Кучино Пермського краю. Згодом 1989 року тіло Стуса перепоховали в Києві. Це був час важливих змін в історії України, тривала боротьба за незалежність, за яку поет віддав життя.
Згадуючи внесок Василя Стуса у боротьбу з людиноненависницьким московським режимом ми також не забуваємо про дії тих, хто співпрацював з окупантами та долучився до цькування, спроб стерти пам’ять про Героя України. Протягом останніх десяти років окупанти знищували все, що нагадувало про Стуса в Донецьку. Однак свобода та пам’ять українців сильніші за смерть.
«Ми ще повернемось, обов'язково повернемось», - ці слова поета є чимось більшим, ніж заклик до дії. Це навіть не пророцтво, а наша реальність, бо ворог боїться, що ми повернемось та помстимося за всі кривди спричинені катами українського народу.