4 листопада 1950 року в Римі було підписано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка стала фундаментальним наріжним каменем для побудови нової, демократичної та гуманної Європи. Цей історичний документ, відомий у всьому світі як Європейська конвенція з прав людини, виник на руїнах Другої світової війни як спільна відповідь європейських народів на жахіття тоталітаризму та масового нехтування людською гідністю.
Головна унікальність і революційність Конвенції полягала в тому, що вона не просто проголосила абстрактні ідеали гуманізму, а перетворила їх на чіткі, юридично обов’язкові норми міжнародного права. Більше того, документ створив безпрецедентний інституційний механізм захисту - Європейський суд з прав людини у Страсбурзі, який надав громадянам держав-учасниць унікальну можливість позиватися проти власного уряду у випадку порушення їхніх фундаментальних свобод. Протягом усього свого існування Конвенція виступала і продовжує виступати головним правовим щитом, що забезпечує верховенство права на континенті.
Каталог прав, закріплених у Конвенції та Протоколах до неї, охоплює життєво важливі свободи, без яких неможливе існування вільної особистості та здорового суспільства. Серед них — абсолютне і непорушне право на життя, повна заборона катувань, рабства чи нелюдського поводження, право на свободу та особисту недоторканність, а також право на справедливий суд, яке є фундаментом будь-якої правової держави.
Конвенція також захищає свободу думки, совісті, релігії, вираження поглядів та право на мирні зібрання, гарантуючи при цьому повагу до приватного і сімейного життя та недопущення будь-яких форм дискримінації. Згодом цей перелік розширювався завдяки додатковим протоколам, які закріпили право на мирне володіння майном, право на освіту, вільні вибори та скасування смертної кари. Всі ці норми сформували єдиний європейський правовий простір, де державний суверенітет більше не може слугувати виправданням для порушення прав людини всередині країни.
Для України Конвенція має особливе, доленосне значення, оскільки її ратифікація у липні 1997 року стала символом остаточного цивілізаційного вибору та повернення нашої держави до європейської родини народів. З моменту набрання чинності цим документом для України у вересні 1997 року почалися масштабна трансформація всієї національної правової системи, адже норми Конвенції та прецедентна практика Страсбурзького суду стали офіційним джерелом права в країні. Це зобов’язало українських законодавців та суддів повністю переосмислити підходи до правосуддя, орієнтуючись на високі європейські стандарти.
Особливого виміру застосування Конвенції набуло в контексті Війни за Незалежність України. 9 липня 2025 року Європейський суд з прав людини проголосив рішення у справі Україна та Нідерланди проти росії. Ця подія стала історичним моментом в юридичній площині для оцінки наслідків збройного конфлікту на території України. Весь розгляд справи тривав 11 років, протягом яких до первинної заяви про системні порушення на сході України з 2014 року було приєднано інші звернення нашої держави, у тому числі щодо подій після повномасштабного вторгнення рф на територію України у 2022 році. А також заяву Нідерландів щодо катастрофи рейсу МН17 у липні 2014 року на Донеччині.
ЄСПЛ наголосив, що дії рф на окупованих територіях є системною політикою, яка грубо порушує основоположні права людини та принципи міжнародного правопорядку. Суд визнав рф відповідальною за систематичні порушення статей Європейської конвенції та Протоколу № 1, включаючи право на життя, свободу, захист від катувань, свободу слова, освіту й захист власності.
Це правове визнання має колосальне значення, адже воно покладає на державу-агресора повну відповідальність за системні порушення Конвенції на цих землях, даючи жителям Донеччини та всьому українському суспільству юридичний інструмент для відновлення справедливості та притягнення винних до відповідальності.
Сьогодні Європейський суд з прав людини продовжує розгляд тисяч індивідуальних та міждержавних скарг щодо масових злочинів, вчинених росією на території України. Попри вихід рф з Ради Європи, Суд зберігає повну юрисдикцію щодо злочинів і порушень, вчинених країною-агресором до моменту припинення її членства в Конвенції.
Через 76 років після свого підписання Європейська конвенція залишається для України не просто збіркою юридичних правил, а живим, динамічним інструментом і ціннісним орієнтиром, який щодня допомагає виборювати майбутнє, де людська гідність і свобода є найвищими пріоритетами держави.